Держпідприємства України. Що далі?

Про це свідчать результати опитування під час проекту «Критичне мислення проти популізму». Постає питання, чи насправді єдина мета існування державних підприємств бути корупційною годівницею для політиків? Водночас, 78% респондентів висловилися за збереження у державній власності стратегічних підприємств. Але як визначити, які підприємства є стратегічними, а в яких випадках «стратегічність» - ширма для збереження політиками контролю над підприємствами у власних інтересах?

Прийняті 10 жовтня Кабінетом Міністрів України «Засади впровадження політики власності щодо суб’єктів господарювання державного сектору економіки» перший крок до визначення того, з якою метою держава володіє власними підприємствами та які підприємства є достатньо стратегічними для того, щоб залишитись у державній власності. Принципи, закладені в «Засадах», значною мірою перекликаються із «Керівними принципами ОЕСР з корпоративного управління для підприємств з державною участю». Відповідно до «Засад» у всіх особливо важливих для економіки підприємств (більше 2 млрд грн за активами або 1,5 млрд грн за доходом) має з’явитись політика власності, яка дасть відповідь навіщо держава володіє цим підприємством. Хоча, на мою думку, держава повинна визначити політику власності для кожного підприємства, яке вона збирається залишити у своїй власності. «Засади» визначають, що метою володіння можуть бути фінансові цілі (отримання прибутку) та виконання соціальних функцій.

В державній власності мають залишитись лише ті підприємства, функції яких не можуть виконувати приватні

В державній власності мають залишитись лише ті підприємства, функції яких не можуть виконувати приватні. Підприємство потрібно приватизувати або передати у державно-приватне партнерство, якщо держава може придбати аналогічний товар за допомогою ProZorro у одного з приватних виробників або якщо держава може залучити приватного партнера за допомогою механізму концесії.

На мою думку, відповідно до цих критеріїв, неможливо пояснити, чому у власності держави знаходиться Укрспирт. Це підприємство не створює суспільної користі, а його продукцію могли б успішно виробляти приватні підприємства. Функції Аграрного Фонду також успішно можуть виконувати приватні підприємства на замовлення держави. Обидва підприємства вже були класифіковані як такі, що мають бути приватизовані (відповідно до тріажу, розробленого Міністерством економічного розвитку та торгівлі), але не попали в перелік на продаж у 2018 році. Можливо, необхідність замислитись над політикою власності стимулюватиме чиновників активізувати процес підготовки цих активів до приватизації.

Серед великих підприємств, які відповідно до тріажу, не підпадають під приватизацію, є Укрзалізниця. І хоча колії є природною монополією та під час війни мають особливе значення для безпеки держави, вагонами та локомотивами, як показує європейський досвід, можуть успішно оперувати й приватні компанії. Отже політика власності Укрзалізниці може передбачати часткову приватизацію.

Відповідно до «Засад» держава як власник повинна відрізняти комерційні та некомерційні цілі для державних підприємств, а підприємства окремо відображати їх досягнення в управлінському обліку. Отже, якщо Укрзалізниця має некомерційну ціль забезпечення транспортного сполучення із віддаленими містечками, із звітності ми повинні мати змогу дізнатися, скільки це коштувало.

Комерційна діяльність державних підприємств здійснюється на конкурентних умовах. Це підтверджує принципи закладені у Законі Про державну допомогу суб’єктам господарювання. Останній закон передбачає, що будь-яка допомога, в том числі, через зміну правил гри, є недопустимою, якщо вона шкодить конкуренції.

А усі політики власності після їх розробки (а на це відведено місяць!), мають бути оприлюднені. Отже незабаром будемо мати нагоду зрозуміти, навіщо держава володіє кожним з великих підприємств та розпочати публічну дискусію щодо обґрунтованості сформульованою державою політики власності.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени