Було дуже цікаво роздивлятися фотографії та відео зі святкування російського Дня народної єдності. Тут вам і козаки в новенькій з голочки маскарадній формі. І байкери Залдостанова - в шкірі і з суворими фізіономіями комісарів. Комуністи з червоними прапорами, портретами Леніна та інших діячів нещодавнього минулого. Поруч з ними - попи з іконами і корогвами. Путінюгенд з кульками і портретами Путіна. Путіна було багато, так, ніби до нього в Росії взагалі не було народної єдності, а він з'явився, і всі почали святкувати. Незрозуміло що, - пише Олег Панфілов для Крым. реалии

Зазвичай радянські люди виходили на публічні акції в двох випадках - у день чергової річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, 7 листопада. Та на 1 травня, у День солідарності трудящих. Це були найрадісніші дні для радянських людей, коли влада вимагала веселощів, а люди із задоволенням відгукувалися на заклик. Радості в радянському житті було мало, і будь-який привід сприймався як можливість прокричати здравиці, потім сісти за стіл – випити та закусити.

Іноді влада проводила збори трудящих - таврували ганьбою американську воєнщину, китайських опортуністів і, само собою, сіоністів. У нове російське свято 4 листопада була спроба зобразити приблизно те, до чого радянські люди звикали кілька десятиліть. Однак вийшло вульгарно і не цікаво.

У ті часи радянським людям належало хвалитися своїми досягненнями єдиній та спрямовуючій силі - КПРС. По площах та центральних вулицях радянських міст, райцентрів і селищ у колонах демонстрантів 7 листопада та 1 травня везли макети продукції заводів і фабрик. Ця убогість виглядала трохи краще, ніж у магазинах, тому що макети були в кілька разів більше натуральної величини.

Килимові фабрики показували свої килими, молокозаводи - пляшки з молоком і кефіром, м'ясокомбінати - гірлянди сосисок та палки ковбаси, верстатобудівні заводи - верстати. Людям, які прийшли на свято, багато чого було в дивину, особливо, коли продукти були справжні. На вантажівках, прикрашених килимами та оксамитом, тряслася і дзвеніла продукція лікерогорілчаних заводів, народ ковтав слину, захоплюючись радянською економікою.

Усі ці святкові демонстрації, як і цехові протести за списком, були насправді святом лицемірства. Керівникам на трибунах здавалося, що народ їх підтримує, народу ж було наплювати - був би привід та вдома в холодильнику стояла пляшка горілки, набрякали дешевим майонезом гори олів'є, сочились незрозуміло чим кільця крупно порізаної докторської ковбаси, яку облітали стороною навіть мухи. Тоді мало хто знав, що не більшовики покінчили з царизмом, а меншовики ще в лютому, за півроку до «Великої Жовтневої», яка насправді була не революцією, а рейдерським захопленням влади. І про походження першотравневого свята Дня солідарності мало хто знав. На зміну вже нова путінська влада вигадала нове, ще більш незрозуміле свято - 4 листопада.

Путін теж звідти - з часів дефіцитної ковбаси, і тому він добре знає, як радянським людям подобається чомусь радіти і слідом за закликами гучномовця повторювати - «Ленін, партія, комсомол», замінивши на таке ж коротке прізвище «Путін», а з новим «комсомолом» в Росії немає проблем. Зібрати сумуючих за тими демонстраціями в Росії легко, був би привід. Путін вигадав новий привід, вирішивши, що в 1612 році татарин Мінін і князь Пожарський нібито вигнали поляків з Москви. Насправді, Москву захоплювали багато разів, але одного разу, в листопаді 1612 року, завойовники стольного граду вирішили піти, втомившись від облоги та нестачі в продуктах.

Перемог у Росії було мало, зупинилися на цій події, пару років неофіційно називаючи його Днем вигнання поляків з Москви. Історики вчинили суперечку - чи можна цей незначний факт історії називати головним святом, але Путін був непохитний - йому хотілося, усі витягнулися і відрапортували, історики - віддали честь, в буквальному сенсі. До того ж, поляки завжди були для російської історії неприємним сусідом.

День народної єдності - смішна назва. Кілька сот ополченців Мініна та Пожарського навряд чи можна назвати ознакою єдності, а вигнання поляків - так й зовсім погано звучить. Традиція вигаданих свят була збережена, але народу так і не пояснили - як святкувати. Чи то зізнаватися, що Москву польсько-литовському війську під командуванням Олександра Гонсевського здали бояри на чолі з Михайлом Салтиковим. Чи то зізнаватися в тому, що Москву не могли взяти протягом двох років - з осені 1610 по осінь 1612 років. У Москві перебували не тільки представники російського дворянства, так звана Семибоярщина, але й майбутній цар Михайло Федорович з матір'ю.

З березня 1611 року Москву почав осаджувати князь Дмитро Трубецькой з козаками. У місті почалися голод та людоїдство. Після звільнення князем Трубецьким Московського кремля келар Троїце-Сергієва монастиря Авраамій Паліцин писав: «обретошя много тщанов и наполов плоти человеческиа солены и под стропами много трупу человеческого». Козаки Трубецького на початку листопада 1612 року встановили контроль над Китай-городом, а Кремль був звільнений 7 листопада. Дата нового свята, як мовиться, притягнута за вуха, і звільнення Кремля в день, коли через 306 років захопили владу більшовики, не входило в плани Путіна. Тому свято просто призначили - бути йому 4 листопада.

Але чому все-таки «День народної єдності»? Путін хоча і вихований в радянській ідеології, повинен був розуміти, що за всю історію створення спочатку Російської імперії, а потім і СРСР, ніхто з 190 народів добровільно не приєднувався. А якщо й погоджувалися на співжиття, то тільки під умовою, яка відразу ж порушувалася або царями, або комуністами. Як, наприклад, Георгіївський трактат, підписаний1783-го, через 22 роки порушений по всіх пунктах. Або угода Медведєв-Саркозі-Саакашвілі. Або Мінські домовленості по Донбасу. Народну єдність можуть відзначати як свято ті держави, в яких народи насправді розуміли зміст об'єднання і єдності. Але навряд чи метою «народної єдності» може бути концтабір, порушення всіх цивільних прав і повна відсутність демократичних інститутів. По-путінськи день «народної єдності», як і в радянські часи, - це колона з людей, які зображають веселощі.

Зі святами в Росії було завжди погано. Новий рік - календарний день, дні доярок, хіміків та працівників комунальної служби - професійні, зайвий привід порізати ковбасу і налити горілки. З ідеологією вони ніяк не пов'язані. Без ідеології нічого не виходить. Комуністи активно боролися з релігійними святами, знищуючи церкви, мечеті, синагоги, буддистські храми, переслідуючи і розстрілюючи священиків, пропонуючи натомість молитися на Леніна, співати на славу Леніна, цілувати портрети Леніна і навіть милуватися його трупом. Путін повторює ті ж помилки, пропонуючи святкувати те, чого насправді в Росії немає. Заміна духовності словом "скрепи" ні до чого не привела. І ніхто ж не скаже, як визволителі Москви поїдали своїх співвітчизників.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США