Якщо не брати до уваги суспільну користь як таку, а лише підраховувати затрати на її забезпечення, то демократія, безперечно, найдорожча з усіх можливих форм правління. Чого варті тільки організація і проведення найбільш коштовного її атрибуту – виборів.

Що цінного в суспільстві споживання, так це те, що будь-яка людська діяльність має достатньо об’єктивну оцінку корисності. Критерієм виступає сума грошей, що витрачається на придбання тих чи інших товарів, робіт, послуг. Є тільки дві сфери, де корисність складно визначити за розміром витрат. Це військове озброєння і політичні технології. І якщо перша сфера крім опосередкованого науково-технічного внеску так чи інакше сприяє захисту від можливих деструктивних агресивних впливів, то чим суспільство може виправдати дійсно космічні витрати на політичні війни? Тим паче в бідній країні.

За досить скромними підрахунками кожна виборча кампанія в Україні – президентська, парламентська чи до місцевих рад – коштує всім учасникам перегонів понад 1 мільярд доларів. Три загальнонаціональні кампанії за 4-5 років – тобто близько мільярда в рік. А це майже 1% ВВП країни, чи 3% її держбюджету.

Чим суспільство може виправдати дійсно космічні витрати на політичні війни?

За логікою ринкових відносин, чим більше коштів спрямовано в демократію, тим вона має бути якісніша. Чим більші бюджети виборчих кампаній (які, безсумнівно, будуть компенсовані суспільством), тим якісніший склад представницьких органів, політичної еліти, а, відповідно, і якість державного управління.

Насправді ж все з точністю до навпаки.

Світова спільнота півстоліття тому збагнула утопічність і безперспективність гонки озброєння, яка в умовах концепції realpolitik не має меж і могла би тривати вічно, викачуючи всі життєві ресурси країн для її забезпечення. Було вжито дипломатичних надзусиль, щоб зупинити чи обмежити її. На жаль, цього не відбувається в цілях політичної боротьби. Освоєння складних дорогих дієвих технологій призводить до їх використання іншими учасниками. Від листівок, партійних газет, власних телевізійних каналів, проплачених мереж активістів, концертних турів, підкупу виборців і членів комісій, силових заходів та акцій протесту до технологій big data, фейкових новин та соціології на замовлення – кожен новий виток цієї спіралі зумовлює використання всього цього арсеналу засобів, а значить ще більше ресурсів. І з них суспільство немає нічого, крім ще більшої дезорієнтації і заманіпульованості. Понад усе дискредитується інститут виборів, як, зрештою, і сама демократія. Множиться недовіра та відстороненість населення не тільки від виборів, а взагалі від будь-яких державних процесів чи суспільних питань.

Чи можна обмежити гонку озброєнь в політичних процесах? Законодавчі чи моральні обмеження? Багато хто з учасників перегонів намагається домовлятися не використовувати тих чи інших взаємонищівних дорогих технологій, але це ніколи не спрацьовує. Альтруїстичні приватні телеканали, що погоджуються надавати телевізійні ефіри рівномірно всім учасникам перегонів, чи неупереджено висвітлювати про них інформацію? Обмеження агітації лише дебатами між кандидатами на різних майданчиках при рівних умовах? У сучасному інформаційному комерційному світі це все лише нереальні ідеалістичні побажання.

Все це, зрештою, породжує нездоланні кризові явища. І на хвилі озлобленості мас владу захоплюють далекі від демократії і законності сили? Чи така перспектива змусить стримуватись політиків у їх непомірній жазі до влади? Навряд чи. Радше кожен з них таємно мріє про роль диктатора в розкраденій та зруйнованій країні. Інакше зміст виборчих процесів, які останні 20-25 років проходять в Україні, важко пояснити.

Що потрібно для вирішення цього питання, окрім розвитку громадянського суспільства, підвищення політичної культури, розбудови інститутів і всіх інших правильних відповідей, які всі знають? Можливо, нова виборча технологія, що виправдає витрати та приведе якісних політиків у владу, а країну – в еру розвитку і процвітання?

Ця технологія у цивілізованих країнах досить активно і успішно використовується. Її зміст простий – витрачати кошти не на агітацію заради одного дня та галочок у бюлетенях, а на розбудову якісної системи комунікації політика з виборцями. Постійної, змістовної, зі зворотним зв’язком. Такої, яка б не лише роз’яснила цілі та завдання політика, а і змусила усвідомити роль в розвитку держави кожного її громадянина. Не зомбувати, а залучати. Не маніпулювати, а стимулювати думати. Не грати на страхах, а вселяти впевненість. Не знецінювати виборців примітивною риторикою, а поважати кожну людину, як найвищу цінність суспільства.

І коли лише ці технології почнуть приносити перемогу, тоді кожна копійка, витрачена суспільством на вибори, буде виправдана.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени