Давос та ілюзія безпеки у світі
Мав честь виступати на великій українській вечері, яка проходить під час економічного форуму в Давосі, перед лідерами багатьох країн світу
Я прямо сказав те, що побачив і відчував. Так би мовити, «фронтова дипломатія в дії». Сподіваюсь почули, бо це не тільки про нас, але й про них.
У Давосі багато охорони. Є блокпости — озброєні люди, рамки безпеки. Цим навіть трохи нагадало Донбас.
На безпеку лідерів світу витрачаються мільйони доларів, і вони почуваються у Швейцарії комфортно і безпечно. Але…
Але усе це — лише ілюзія безпеки. Мені як спеціалісту по дронах очевидно, що задумай якась організація (навіть не країна) влаштувати атаку заходу ФПВ-дронами з найближчої швейцарської гори — 99%, що дрони долетіли би до цілі.
Ми не просто переживаємо цей досвід, ми його створюємо
Після трьох років «першої дронової» одна з найбагатших країн світу явно не відповідає сучасним викликам. Чому я так думаю? Тому що технічні засоби боротьби з безпілотниками змінюються майже щомісяця, як і самі БПЛА пристосовуються до актуальних умов фронту постійно. Це безперервний процес. А швейцарських військових я на Донбасі не бачив. Як, до речі, і американських, чи німецьких. Напевно, вони присутні десь у Києві як консультанти, але реальний досвід сучасної війни з усіх країн демократичного світу на сьогодні маємо лише ми — українці.
Ми не просто переживаємо цей досвід, ми його створюємо. Тож, якщо західні країни не допоможуть нам вижити й перемогти, то створювати цей досвід кров’ю своїх громадян будуть вже вони. А крові буде багато, бо їхній досвід буде формуватися з нуля, а в Росії його будують вже роки.
І це не тільки про війну, але й про терористичну загрозу. Бо той же ХАМАС під час нападу на Ізраїль використовував не тільки ракети.
Наступні роки світ диктуватимуть сучасні виклики безпеки.
Ми маємо унікальний досвід — ми протистоїмо як країна дронам щохвилинно. Ми можемо бути дуже корисними.
Лідери цивілізованого світу — допоможіть нам вижити! І ми —Україна допоможемо вільному світу у викликах майбутнього.
Приблизно такою була моя промова. Кажуть: жорсткувато для такої аудиторії. Ну, вибачайте. Інколи, щоб тебе почули — треба кричати. Сподіваюсь, хтось, та й почув.
Текст публікується з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
