"Чому заборонили російські фільми?"
Це наше природне право: не бути відкритими до тих, хто приходить до нас зі зброєю і без поваги до наших правил
Вчора в Маріуполі зустрічалися зі студентами Приазовського державного технічного університету. Давно знайомий з керівництвом університету ще з часів запуску патрульної поліції в Маріуполі, коли ВНЗ дуже виручив приміщеннями та комп'ютерами для тестування кандидатів, і радий був побачитися знову. Спілкування зі студентами технічних спеціальностей завжди жорсткіше і прямолінійніше, ніж з гуманітаріями. Вони менш довірливі, не схильні до пафосу і більш прагматичні. Приємно здивував рівень відвертості. У бесідах про студентські стипендії та англійську мову розгорілася суперечка з однією дуже наполегливою студенткою першого курсу.
– А чому ви заборонили російські фільми?
– Ви живете за декілька кілометрів від фронту, що вас в цьому дивує?
– Я розумію, – продовжувала дівчина, – але фільми тут причому?!
Після невеликої суперечки з'ясувалося, що за бажання фільми російського виробництва можна подивитися і в інтернеті, але дівчині незрозуміло, чому фільмів немає саме в офіційному прокаті. Я сам закінчив технічний ВНЗ і розумію, що без чітких і зрозумілих аргументів на одних тільки гаслах з цими хлопцями не виїдеш. І чесно кажучи, мені завжди трохи ніяково говорити на такі, як мені здається, очевидні теми. Тому що сама собою будь-яка війна абсурдна, але якщо тебе в неї вже втягнули, тобі – крім чисто прагматичних аргументів, рано чи пізно доводиться говорити просту і гучну фразу: тому що це ваше, а це – наше і відступати нам нікуди.
Тому що це ваше, а це – наше і відступати нам нікуди
Але на цей раз довелося пояснити. Протягом багатьох років вважалося, що Україна повинна змиритися з будь-якими порушеннями її інтересів, права на самовизначення і свій внутрішній розпорядок.
Два приклади. Якщо ви в'їжджаєте на територію будь-якої європейської країни і відкрито визнаєте, що раніше порушували її закони, вас, найімовірніше, не пустять, і це буде вважатися нормальним. Якщо те ж саме робить Україна, відмовляючи у в'їзді на свою територію учасниці Євробачення, що без дозволу в'їхала в Крим, це чомусь викликає бурхливе обурення і осуд навіть у наших близьких партнерів. Якщо якийсь телеканал в ефірі спробує показати карту Великобританії без Шотландії або США без Техасу, вам, швидше за все, відмовлять в трансляції та вам доведеться відповідати перед судом за порушення Конституції цих країн. Якщо те ж саме робить Україна, коли її карту показують без Криму, це вважається порушенням свободи слова.
Все це проблеми зростання –- не тільки нас, а й ставлення до нас як до суб'єкта. Так, ніхто не заперечує, що у нас багато проблем – починаючи з корупції, злодійства і закінчуючи побутовим маразмом, але ні те, ні інше не дає комусь права на приниження. І, повертаючись до фільмів, крім банального факту війни, окупації і анексії наших територій, є ще одна, можливо, більш важлива причина, про яку потрібно говорити і яка змушує нас відповідати на дії наших сусідів такими методами.
Вона називається самоповага.
Якщо хтось вважає не потрібним зважати на правила в нашому домі, ми не будемо пускати його до себе на поріг. Якщо комусь здається, що ми не маємо права на свій вибір, яким би правильним чи неправильним він комусь не здавався, ми не станемо називати його партнером. Якщо хтось вбиває наших близьких, рідних і друзів, ми маємо право відмовляти йому в доступі до будь-якого аспекту нашого життя – починаючи з економіки, політики і закінчуючи інформацією. Це наше природне право: не бути відкритими до тих, хто приходить до нас зі зброєю і без поваги до наших правил.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
