Чому ми віддаємо гроші державі?

Усі держави світу забирають гроші у своїх громадян. І це не всесвітня змова, це щорічний бюджетний процес. Лише завдяки коштам, зібраним через податки та збори, держава може виконувати свої функції, і це нормально. Проте апетити держав бувають завеликими, і в їх руках опиняється забагато коштів. Держави не хочуть економити, вимагають все більше грошей у бізнеса та населення і займаються марнотратством. Приблизно це відбувається зараз в Україні.

Скільки наших грошей витрачає наша держава?

Цього року видатки державного сектора в Україні складуть 1,5 трильйони гривень (це видатки державного і місцевих бюджетів, Пенсійного та інших соціальних фондів). У держави немає «власних» грошей. Ресурс держави – це податки, збори, акцизи тощо, які сплатять працівники, малий та великий бізнес. Ці кошти будуть зібрані, а потім витрачені через бюджети і фонди. Такий процес називається перерозподілом ВВП через державний сектор. А уряд та парламент – керівники цього процесу.

Українська держава в 2018 році перерозподілить суттєво більше коштів, ніж це дозволяє якість її інституцій

Частка перерозподілу ВВП через держсектор в усіх країнах різна. Вона залежить від того, скільки функцій держава бере на себе. У державах Скандинавії з розвинутою соціальною системою – більше 50%, в Німеччині – 44%, а в Сінгапурі – менше 20%. Традиційно в європейських країнах цей відсоток високий, бо суспільства надають перевагу вищому рівню соціального забезпечення. В нашій країні на 2018 рік передбачено видатки обсягом 44,5% ВВП.

Чому громадяни у всьому світі дозволяють державам розпоряджатися частиною своїх грошей?

Кожна держава забезпечує створення суспільних благ. Ці послуги важливі для нас, але підприємцям їх створювати не вигідно. Гарний приклад суспільного блага – національна оборона, яка потрібна нам всім, але апріорі не може приносити прибуток.

Завдяки перерозподілу держава забезпечує більшу соціальну справедливість. Тут держава виконує роль законного Робін Гуда. Вона встановлює принцип: чим більше людина отримує доходу, тим більше податків вона повинна сплачувати. Ці гроші потім отримують незахищені категорії громадян – пенсіонери, люди з інвалідністю, малозабезпечені сім’ї. Часто держава повністю або частково бере на себе функції фінансування інших сфер – охорони здоров’я, освіти, науки та інших.

Чому у різних держав різні апетити?

Вчені-економісти вирахували теоретичний оптимальний рівень видатків для кожної країни. Він залежить від того, скільки функцій держава на себе бере, і наскільки ефективно здатні державні управлінці витрачати кошти.

Коли держава забирає у громадян занадто багато коштів – вона потрапляє в «мотиваційну пастку». В урядовців зникає прагнення економити і з’являється спокуса на щось обов’язково витратити нібито «вільні» кошти. Часто користь для суспільства від таких витрат сумнівна: держава, скажімо, може «допомогти грошима» окремим («своїм») галузям чи підприємствам.

За іншої крайності, коли громадяни податків майже не сплачують, держава, якій бракує коштів, не може забезпечити базову інфраструктуру, захист прав власності, охорону правопорядку, оборону. Такі держави ризикують перетворитися на Сомалі.

Для України оптимальний розмір державних видатків складає 37% від ВВП, на це вказало дослідження аналітиків Центру економічної стратегії. Зараз державні видатки більші ніж 44% від ВВП – приблизно як в Німеччині. Чи буде їх ефективність на німецькому рівні? Шість індикаторів інституційної спроможності показують, що ні. Наприклад, спроможність контролювати корупцію в Україні вп’ятеро нижча, а ефективність уряду і якість управління – втричі нижча за німецьку. Умовно кажучи, ризик того, що півтора трильйони бюджетних коштів буде витрачено не за призначенням або ж неефективно, в Україні значно більший.

Таким чином, українська держава в 2018 році перерозподілить суттєво більше коштів, ніж це дозволяє якість її інституцій. А частину коштів на витрати ще й візьме в борг. Яскравим прикладом неефективності є ситуація, коли дотації з повернення ПДВ отримують підприємства, які і без того успішно експортують продукцію, отримують чисті прибутки та сплачують акціонерам дивіденди.

Якби частка перерозподілу ВВП через бюджет зменшилася хоча б до 42%, бюджет залишився б бездефіцитним, не потрібно було би збільшувати й без того великі борги. Такий рівень перерозподілу у країн Центральної та Східної Європи, які так само, як Україна, є посткомуністичними, проте уже стали членами ЄС.

Для контролю за ефективністю бюджету створені спеціальні органи: Аудиторська служба, Рахункова палата тощо. Але допоки ми самі не усвідомимо, що держава має витрачати наші кошти належним чином, депутати й урядовці будуть намагатися щоразу «роздути» бюджети. На порозі виборів особливо важливо усвідомлювати, що спонсорами всіх політичних обіцянок все одно будуть платники податків.

Частку державних видатків у ВВП треба зменшувати – бажано, до 37% з нинішніх 44,5%. Яким чином? Не можна вважати гарним виходом зменшення соціальних стандартів, люди і без того постраждали від інфляції. Натомість варто підвищувати ефективність використання кожної бюджетної гривні та паралельно сприяти зростанню економіки. Для цього держава має оптимізувати неефективні видатки, підвищувати інституційну спроможність, пропонувати прозорі правила гри для всіх замість фінансової допомоги для обраних, монетизувати пільги, вкладати в енергоефективність тощо.

У підготовці матеріалу брав участь Богдан Прохоров (інтерн ЦЕС)

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени