Чому ми нівелюємо чужі проблеми

11 травня 2016- го в Полтаві знайшли повішеним журналіста Анатолія Мележика. У соцмережах він залишив відкладену публікацію: написав, що звинувачує у своїй смерті керівника каналу, на якому працював. Напередодні у них стався конфлікт: Мележика звинуватили в крадіжці 20 тис. грн. У себе в фейсбуці він повідомляв про тиск. Але, мабуть, ніхто не міг припустити, що цей інцидент він переживав так гостро. Ймовірно, все могло б закінчитися інакше, якби спочатку конфлікт вирішився на особистому рівні, а не перейшов у публічний простір.

21 жовтня цього року з вікна Київської обласної клінічної лікарні викинулася молода жінка. За кілька днів до цього народила двійню. За словами лікарів, вагітність була довгоочікуваною, жінка виглядала щасливою, чоловік був поруч. Подробиць цієї історії мало. Але відомо, що ні психолог, ні психіатр жінку не оглядали. Ніяких передумов підозрювати недобре у її близьких або у лікарів нібито не було.

"Вона завжди була веселою і життєрадісною", – зазвичай кажуть у подібних випадках, коли після того, що сталося журналісти йдуть опитувати друзів і сусідів. Віталася з конс'єржкою, була ввічливою з продавщицею в магазині, спілкувалася з іншими матусями на майданчику. Мабуть, тому у таких не цікавляться, а як воно насправді. Виглядає ж відмінно, що ж іще потрібно? Але ж подібні випадки, коли молода мама скоює суїцид або вбиває своїх новонароджених дітей – не рідкість. Можливо, саме тому, що мало хто наважується зазирнути туди, за гарний і яскравий фасад чужого життя.

Ще один поширений прийом – порівняння з іншими

26 жовтня на столичних Позняках вихователька дитсадка Катерина Бабкіна втопила в озері своїх дітей – сина і дочку. Вирішила, що "так для них буде краще". Як стало відомо пізніше, вона важко переживала розлучення з чоловіком. Уже після трагедії на сторінці Бабкіної з'явився коментар від її стилістки, Олени Фокіної. Та розповіла: ще задовго до розлучення Бабкіна передбачала, що її чоловік може піти. Прямо говорила, що боїться його втратити. Всіляко намагалася доглядати за собою і стежити за своєю зовнішністю, щоб йому сподобатися.

"Вона жила в цьому стресі не один рік", – написала Фокіна в коментарі. Але тоді ніхто не замислювався, що, можливо, цій жінці потрібна допомога.

Це – всього три випадки з кримінальної хроніки, два з яких сталися протягом останнього тижня. Але подібних прикладів набагато більше, просто не всі отримують резонанс у ЗМІ, а про деякі вважають за краще промовчати.

Нівелювання чужих проблем – бич сучасності, на який ми вперто не хочемо звертати увагу. Як би нам не сигналізували про це шпальти газет, сюжети на ТБ і зведення кримінальної хроніки.

І навіть якщо хтось, живучи з діагнозом "депресія", ризикне розповісти про це іншим, є ризик почути у відповідь щось на кшталт: "Це просто поганий настрій, скоро минеться". Тому що в школі, наприклад, ніколи не вчили, в чому різниця між поганим настроєм і хронічною депресією.

Низька поінформованість суспільства про психічне здоров'я призводить до того, що в спробах "допомогти" багато хто тільки ще більше шкодять людині, яка потребує допомоги прямо зараз. І неважливо, мова про проблеми в особистому житті чи на роботі.

"Це робочий конфлікт. Ти сильний/сильна, все повирішуєш", – така фраза звучить як підбадьорювання і як нівелювання проблеми одночасно. Мовляв, подумаєш, посварилися, з ким не буває.

А іноді буває дещо ще гірше на кшталт: "та пошли їх усіх на ** й", "чого так переживаєш, ти ж мужик" або "сам винен, тепер не скаржся".

Або ось, ще один приклад.

"Нічого, знайдеш собі нового, буде у тебе ще купа чоловіків", – говорять подружки, коли інша скаржиться, що не може оговтатися після розриву з коханим. В їх очах це черговий розрив. В очах постраждалої розрив – катастрофа вселенського масштабу, наслідки якої можуть бути незворотні.

Ще один поширений прийом – порівняння з іншими. Тими, хто "зміг". Ну, наприклад: "У сусідки теж чоловік пішов, залишив її вагітну з двома молодшими дітьми, і нічого". Або: "Ваша бабуся чотирьох дітей сама виростила, поки на дворі була війна". Тобто, співрозмовники ніби намагаються дати урок за допомогою "вдалих прикладів", які теж були в складних життєвих обставинах, але змогли з них вибратися. А що виходить на ділі?

"Навіть вони змогли, а я – ні", – думає жертва складних обставин, ситуація затьмарюється ще більше, і єдиним виходом із ситуації здається тільки вихід у вікно.

Щоб подібні випадки не повторювалися, нам варто бути уважними один до одного. Пропонувати допомогу, якщо близька людина перебуває в критичному стані, але не нав'язуватися і не тиснути. Ні в якому разі не кидатися звинуваченнями на кшталт "сам винен" – що сталося, те сталося, і тепер потрібно не критикувати минуле, а думати, як виправити все в сьогоденні.

У всіх нас різний бекграунд. У кожного своя історія, свої особливості характеру і своє сприйняття дійсності. І приймати серйозні рішення ми, звичайно, теж повинні самі. Але знайти правильний вихід завжди легше, якщо є кому довіритися.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени