Чому я піду на парад

За всієї моєї нелюбові до безкоштовних масових подій — ніколи не думав, що це скажу, але все реально несповідиме.

Я піду на парад на честь Дня Незалежності. Вперше за багато років. І сподіваюся побачити там усіх тих, у кого, як і в мене, не вистачило духу бути на передовій. Щоб хоч так віддати борг поваги справжнім чоловікам. Тим, хто не злякався. Тому що, якби не вони, ми б зараз не чекінились в Да Вінчі і не страждали б за не купленим на розпродажі шматтям.

Цей парад потрібен тим хлопцям, хто там був і хто там є зараз. І ще він потрібен в цілому, щоб показати світу, і особливо агресору, що ми нація і здатні на захист. Що за останні два роки, а особливо за останній, у нас нарешті сформувалася сильна армія, яка перші 23 роки умовної незалежності безбожно грабувалася генералами та іншою мародерською мішпухою. Що армія отримала нарешті нормальну техніку та екіпірування. І вже не тільки зусиллями волонтерів.

Цей парад потрібен тим хлопцям, хто там був і хто там є зараз

Особисто мені цього достатньо, щоб визнати важливість проведення цього свята і бути причетним до нього хоч якось. А ви вирішуйте для себе самі. Перш за все те, хто ви. І на якому ви боці. Критикуйте проколи в менеджменті процесу, витрати на проведення, вибір місця. Це вже питання індивідуальної гігієни кожного.

Так, це військова пропаганда. Але у нас в країні війна. І закривати на це очі тільки тому, що в столиці мир – ось що справді нерозумно. Цей світ занадто крихкий. А асфальт Хрещатика і проспектів, по яких пройшлися гусениці – це окрема розмова, але це косметика. Подякуйте героям, які візьмуть участь в цьому параді, за те, що у нас поки що не було приводу для ремонту.

Текст публікується з дозволу автора.

Оригинал