Час дорослішати

2 вересня 2018, 14:32
5780
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Нам подобається бути дітьми, якими опікуються і від яких нічого не залежить. Дітьми, у яких казки зі щасливим кінцем. Тому нас змусять вирости війна і кризи

У

дитячих казках усе завжди дуже просто. Котигорошко одним ударом булави зносить усі голови Змія Горинича. Принц одним ударом меча зносить всі голови дракона. Добро перемагає зло в останньому вирішальному поєдинку, і після цього добро торжествує навіки.

У дорослому житті так не виходить. Після останнього бою зло нізвідки з'являється знову. Та й взагалі незрозуміло, як класифікувати багатьох персонажів. Той, що переміг дракона раптом сам стає драконом. Прості рішення приносять ще більше страждань, а натовп кричить "більше вогню!" Незалежно від того, кого спалюють. Вчорашніх героїв зносять із п'єдесталу для того, щоб піднести на нього нових героїв, але ненадовго.

Ми вважаємо за краще бачити світ в чорно-білих тонах

Дитячі казки погано підходять для опису дорослого життя. Краще підійде остання глава Фауста Гете — та, де народ бореться із морем, відвойовуючи свою землю. Робиться один насип, другий. Ставиться одна дамба, інша. Приходить море — і змиває половину зробленої роботи, а то і більше. Але щось залишається, і наступного дня люди знову виходять на роботу, як на битву, але починають уже з нової позиції, міцно відвойованої біля моря. Згодом земля, на якій можна жити, неухильно збільшується, незважаючи на те що постійно відбуваються відкати і деяку роботу доводиться робити тричі. "Лише той гідний життя і свободи, Хто щодня іде за них у бій", — сформулював Гете. Щодня, а не один вирішальний бій. Всі разом, зокрема і ти, а не принц за нас за всіх.

Наша дитячість проявляється у тому, що ми творимо кумирів. Нам хочеться бачити ідеальних героїв у політиці й спорті, ідеальних воїнів на фронті, ідеальні реформи в тилу. Наші герої мають бути бездоганними у всьому, і ми чекаємо вивірених політичних заяв від боксера, грамотних дипломатичних стратегій від лікаря, цілісної економічної програми від військового.

Наша дитячість проявляється в тому, що ми вважаємо за краще бачити світ у чорно-білих тонах. Ми ділимо всіх персонажів на добрих ельфів і злих орків, до того ж перехід можливий тільки з першої до другої категорії, але не назад. Тому ряди ельфів стрімко рідшають, посилюючи відчуття поразки. Один хибний крок — і герой вже ніколи не повернеться на бік світла.

Наша дитячість проявляється у тому, що ми мислимо про себе в категоріях "маленьких людей", від яких нічого не залежить. Прилетить добрий чарівник і зробить усім добре. Ми знову і знову шукаємо цього доброго чарівника серед чужих дядьків і тіток, але щоразу помиляємося і розчаровуємося, щоразу починаємо шукати знову — от тепер вже точно пощастить.

Наша дитячість проявляється в тому, що ми віримо в теорії змови, в існування потужних таємних сил, які керують світом — зокрема і нами, маленькими людьми. Набагато простіше уявляти світ не місцем для власної роботи, а полем битви всесвітнього уряду, олігархів і секретних служб, у руках яких доля людини — лише іграшка.

Наша дитячість проявляється в тому, що у нас завжди винен хтось інший. Це не я, він перший почав, а чому я? Зручно пояснювати, що у всьому винні люди нагорі, які придумали гасло "почни з себе" для того, щоб відвернути нашу увагу від своїх темних справ (до речі, це вони ж розбили лампочку в під'їзді і накидали сміття на дитячому майданчику). Але як вони там нагорі опинилися? Це не я, я тут ні до чого.

Наша дитячість проявляється в тому, що ми шукаємо прості відповіді на складні питання. А потім, виявивши неслушність цих простих відповідей, вважаємо, що нас обдурили. Ми шукаємо один правильний і швидкий спосіб все виправити, ніби в кінці задачника є правильні відповіді на всі завдання. Ми віримо, що зможемо зробити копіпаст чужого успішного досвіду — неважливо, що це було на іншому континенті або в іншу епоху.

Звідки в нас ця дитячість? Дорослість приходить із часом, а нашій країні всього 27 років, окрім того, ми встали на ноги і почали ходити лише п'ять років тому. Ми занадто давно були самостійними і занадто мало встигли в ХХ столітті, в нас дуже довго культивувалися недорослість, безвідповідальність і несамостійність. Це об'єктивна причина.

Але є і суб'єктивна. Нам подобається бути дітьми, якими опікуються і від яких нічого не залежить. Дітьми, у яких простий світ і казки зі щасливим кінцем. Тому нас змусять вирости війна і кризи — дитинство закінчується у той момент, коли потрібно брати відповідальність на себе. Якщо не за країну, то хоча б за своє життя, коли вам буде 80 у країні зі зруйнованою пенсійною системою (а це значить, рішення потрібно приймати сьогодні). Настав час дорослішати.

Колонка опублікована в журналі Новое Время за 31 серпня 2018 року. Републікація повної версії тексту заборонена

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Журнал НВ (№10)

Момент істини

Шість головних претендентів на президентське крісло відповіли НВ на сім запитань — політичних, світоглядних і особистих

Читати журнал українською

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Політика

Сьогодні, 13:11

thumb img
Півмільярда – за два місяці. Скільки кандидати у президенти України витратили на телевізійну рекламу
Політика

Сьогодні, 10:55

thumb img
Розмова з Путіним - питання не смішне. Головне з інтерв'ю Зеленського західним ЗМІ
Компанії/Ринки

Сьогодні, 12:09

thumb img
Загальні улюбленці. Список найбільш продаваних електромобілів в Україні та світі