В Україні відбувся перший тур президентських виборів. Відбувся загалом без сенсацій. У цілковитій відповідності з прогнозами соціологів до другого туру вийшли шоумен Володимир Зеленський (хіба що неабиякий подив викликає його шалений відрив від конкурентів) і чинний президент Петро Порошенко. Український Центрвиборчком констатував відсутність порушень, які могли б суттєво вплинути на результати голосування.

Таким чином, у сусідній країні не відбулося і не відбувалося нічого такого, що, коли підходити до справи з раціональної позиції, пояснило б напади падучки, на яку останнім часом страждали путінські політики і путінські пропагандисти. 24 години на добу, сім днів на тиждень з телеекранів виливалися жахливі прокльони і бризкання слиноотрути. Російські коментатори пророкували жахіття: українські військові «провокації» на Донбасі, економічний і політичний колапс, розпад держави і т. ін. Жодного стосунку до реальності всі ці інвективи не мали. І, якщо замислитися, були найочевиднішим доказом того, що Москва вважає Україну своїм найважливішим ворогом. Тому що цей пропагандистський накат був не чим іншим, як роботою з розладу військ і населення супротивника.

Найдивовижніше те, що це був бій з тінню. Як пишуть люди, які уважно стежили за перебігом передвиборної кампанії в Україні, «російська тема» одразу пішла кудись на периферію. Мабуть, тільки Петро Порошенко намагався просунути її, позиціонуючи себе як ефективного Главковерха, організатора протистояння агресору. «Вдумайтесь — хто буде головнокомандувачем, хто має забезпечити чергові санкції проти Росії на перемовинах із західними партнерами, а відтак, хто представлятиме Україну в діалогах із Москвою? Росію ж представлятиме не Максим Галкін і не Євген Петросян», — переконував він виборців.

Варто зазначити, що на першому етапі виборів цей підхід якщо й мав успіх, то лише частковий: те, що Зеленський набрав майже удвічі більше голосів, дуже показово. У центрі ж передвиборної кампанії були інші теми — соціальна нерівність, боротьба з корупцією, вплив олігархів, неефективність оголошених реформ. Те, що протистояння з Росією не надто інтенсивно обговорювалося під час всіляких дебатів, аж ніяк не свідчить про те, що Україна готова змиритися з російським втручанням і анексією Криму. Просто немає предмета спору. Росія на десятиліття перетворилася на головного ворога України. Будь-який тамтешній політик, який виявить бодай натяк на погодження, приречений. У цьому сенсі показово, що Юрій Бойко, який намагався консолідувати електорат Януковича і вирушив на перемовини з російським прем'єром, успіху не домігся.

За такої ситуації, здавалося б, Москва мала б, зважаючи на суто тактичні міркування (щоб не нагадувати про себе зайвий раз), припинити антиукраїнську пропаганду. Але, ні, нам постійно триндять про «бандерівців» і «фашистську хунту». На мій погляд, в цьому є щось куди більш глибоке, ніж просто спроба легітимізувати приєднання Криму і встановлення контролю над частиною Донбасу. Схоже, для Кремля Україна — це «анти-Росія», якщо розуміти під Росією правлячий режим. Нинішні володарі країни всерйоз стурбовані пошуком виправдань того, чому вони відмовилися від демократії як принципу управління державою. Адже навряд чи нинішні очільники чесно кажуть собі, що взяли владу, щоб набивати кишені. Ні, вони розповідають собі, що у російського народу особлива ментальність, важка доля, що у нього відсутній навик демократичного врядування. Тому, якщо надати раптом «глибинному народу» свободу, він бозна що накоїть, втягне країну в хаос. Себто росіяни приречені ще досить тривалий час, можливо, десятиліття, жити при авторитаризмі.

Сам факт існування України як незалежної і дієздатної держави цю вимучену систему доказів рішуче спростовує. Так, українська демократія ще надзвичайно слабка. Так, демократично обрані лідери відверто корисливі та часом продажні. Так, українська влада наробила безліч помилок. Демократія не є панацеєю від усіх громадських пороків. Вона — лишень інструмент, яким українцям ще належить навчитися користуватися. Проте, щоб навчитися, треба почати застосовувати демократію тут і зараз, не відкладаючи на потім. І українці, на відміну від росіян, цією можливістю користуються.

Вони зробили перший дуже важливий крок на цьому шляху. Принцип змінюваності влади реалізовано, і ніким не ставиться під сумнів. Вибори, що зараз відбуваються, з усіма перегинами, це вкотре доводять. А ось росіянам ще належить збагнути: якщо не змінювати коней за будь-яких обставин, ба навіть на переправі, ці коні нами правитимуть.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу  Мнения Нового Времени