Більше відчуттів

Імідж України у світі не можна назвати добрим. І я зараз не про іноземців, які бували тут, або людей, які знають країну не з чуток. Я кажу про пересічного жителя планети, який знайомиться з Україною завдяки новинам, а це — близько 99% населення світу.

Коли вимовляють слово Україна, яке англійською звучить грубо, то згадують Чорнобиль, війну, корупцію, знайдених через шлюбні агентства наречених і злих політиків, які махають кулаками.

Звісно, українець, який не залишав країну, про це не дізнається.

Справедливості заради запитаєте співвітчизників, що вони думають про Колумбію. Як правило, це негативні асоціації, в основі яких — уявлення про наркотики і насильство. Багато українців якщо і чули щось про Колумбію, то з новин. А в них країна ніколи не виглядала привабливою. Хоча за останні 10 років Колумбія багато чого досягла і суттєво відрізняється від загального сприйняття.

Але Колумбія, принаймні, може запропонувати світові каву і сальсу.

Щоб світ більше цікавився країною, країна повинна бути сильніше з ним пов'язана

Крім усіх помилок, які здійснюють США, на кшталт зовнішньої політики щодо Іраку та тривожно твітячого нарцисичного президента, люди також знають, що Америка подарувала світові Google, Facebook, кіно, джаз, класичні автомобілі й так далі. Гості замовляють тут піцу, яка за смаком нагадує картон — Domino's, — й іноді вона їм навіть подобається.

Я веду ось до чого. Неважливо, що не так з Америкою (наприклад, часті стрілянини в школах), країна має також відчутні речі, з якими іноземці можуть взаємодіяти в повсякденному житті, щоб по-іншому поглянути на неї.

В України нічого такого немає.

Я об'їхав близько 80 країн світу, й Україна належить до явних аутсайдерів. Це одна з причин, чому я тут.

Насправді існує кілька країн, що мають такий розрив між дійсністю і сприйняттям реальності. Більшість іноземців, що приїздять сюди, на зразок моїх друзів і мами, яка у мене гостювала, — вражені Києвом і шоковані тим, що він і близько не такий, яким вони його уявляли.

Я не жартую, коли кажу, що багато іноземців уявляють, ніби, прилетівши в Бориспіль, вони опиняться посеред зони військових дій, де бойовики бігають окопами і стріляють з АК-47.

А от гарних парків, квітів усюди, розслабленості, місцевих, охочих допомогти, і цікавої архітектури вони зовсім не чекають. Тут є певні культурні атрибути, які потрібно випробувати, щоб зрозуміти країну.

Безумовно, в Україні величезна кількість проблем. І багато чого залежить від того, де саме ви знаходитеся, у Києві або в селі Осипенко, реалії дуже різні. Навіть у столиці існують реальності, які разюче відрізняються одна від іншої.

Проблема іміджу України полягає в тому, що вона не володіє чимось позитивним, із чим її міг би ідентифікувати світ. Уявіть, якби американці пили ранкову каву і бачили на упаковці український прапор, тоді з Україною асоціювали б смак відмінної кави. У них були б інші думки про країну.

Світ використовує плід українсько-американської праці — Whatsapp. Але багато хто не знає про те, що його співзасновник родом із Києва. Він емігрував до Америки в юному віці, тому месенджер не асоціюють з Україною.

Звісно, ви зробили найбільший у світі літак, але більша частина світу про це не знає. І ніколи його не побачить і не використає.

Як показує досвід, щоб світ більше цікавився країною, країна повинна бути більше з ним пов'язана. А це досягається завдяки бізнесу, розвагам і культурним зв'язкам.

Україну роблять особливою ​​не продукти, а відчуття. Наприклад, розуміння того, що для глибших зв'язків культурі потрібно більше часу. Або відчуття регулярного зорового контакту. Або те почуття, коли мама дає потримати свою дитину незнайомцю, щоб дістати з сумки гроші й заплатити за проїзд у маршрутці.

Або, наприклад, атмосфера в аеропортах і на вокзалах — це як і раніше особливі місця, де закохані чекають одне на одного з квітами. Відчуття звичайних людських зв'язків, які втрачаються у сучасному світі.

Почуття не можна експортувати. Я щосили намагаюся зафіксувати це в своїх колонках. Але відчутність — більш потужний інструмент для формування іміджу. І немає нічого такого, з чим іноземець контактував би щодня і водночас точно знав, що це — родом з України.

Правда в тому, щось хороше, що стосується України, не можна відправити на експорт. А ось те погане, що потрапляє в новини, — можна. Україні потрібно щось, що пов'яже її зі світом, що допоможе збалансувати імідж. Вірю, що їй вдасться це знайти.

Більше про життя Пітера можна читати в Facebook , на його сайті petersantenello.com, стежити за ним в Instagram , або на YouTube .

Колонка опублікована в журналі Новое Время за 7 червня 2018 року. Републікація повної версії тексту заборонена

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени