Більше не чіпляє

3 березня 2018, 17:57
8210
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Закінчилася чергова зимова Олімпіада. Хтось за нею спостерігав, просиджував години перед блакитним екраном, рахував медалі. Підтримував своїх, бажав поразки чужим. А я намагався зрозуміти, чому це більше не чіпляє?

В ті далекі часи, коли футбол розглядався як варіант національної ідеї, а ранок починався не з фронтових новин, а з новин спорту, спортивні результати викликали справжні емоції – справжню радість у разі перемоги й справжній відчай у разі поразки. Спорт, як громовідвід, перебирав на себе гнів і радість екзальтованих підлітків та упевнених у собі чоловіків.

Вікопомний м’яч, забитий Андрієм Шевченком у ворота росіян, згуртував націю набагато сильніше, ніж тони патріотичної риторики та публіцистики. Хоча, зрозуміло, що йшлося тоді насправді не про спорт – йшлося про давні образи та комплекси, про постколоніальний статус та посттоталітарний синдром, про інші – тепер такі очевидні, але від того не менш болючі – речі, які потребували виходу через перемоги – політичні, економічні, в крайньому випадку спортивні. І оскільки перемог економічних так ніхто й не дочекався, то всі обмежувались спортом. Адже спорт, мабуть, найпростіша можливість відчути національну гордість, не встаючи з канапи. Ну й справді – гол був дивовижний, незалежно від національної ідеї.

Блаженні часи, коли перший вихід на чемпіонат світу розцінювався щонайменше як перший вихід людини в космос, коли кожна олімпійська перемога сприймалась як особистий життєвий успіх, коли найбільшою твоєю проблемою було дочекатись матчу-відповіді, а найбільш тривожним та актуальним питанням було «як зіграли наші?»

Обставини змінились настільки, що важко навіть відтворити свої тодішні емоції. Всі ці телевізійні переживання з приводу якого-небудь бобслею залишились в іншому житті. Не скажу кращому, але напевне що спокійнішому. Й безтурботнішому. Нині телевізійні спортивні звитяги різко втратили у вазі. Тому, що погодьтесь – одна річ, ультрас «Шахтаря», що співають на трибунах свого стадіону, і зовсім інша річ – ті ж таки ультрас, що сидять в окопах на підступах до свого рідного міста.

Всі ці телевізійні переживання з приводу якого-небудь бобслею залишились в іншому житті

Життя змінилось, а з ним змінилось усе – від кількості команд у національному чемпіонаті, до важливості цієї інформації в твоєму житті. Якось складно перейматись балансом забитих-пропущених м’ячів у країні, що четвертий рік воює. Себто, все зрозуміло, спорт – річ важлива, він має розвиватись навіть у найскладні моменти історії (можливо навіть у найскладніші моменти він має розвиватись особливо ретельно), і трибуни мають заповнюватись навіть тоді, коли ведуться бойові дії (так-так – інакше за що ж вони ведуться). Мова, власне, не про це.

Натомість, про що? Про те, що ось завершилась чергова зимова олімпіада. Хтось за нею спостерігав, просиджував години перед блакитним екраном, рахував медалі. Підтримував своїх, бажав поразки чужим. А я ось намагався зрозуміти – чому це більше не чіпляє? Чому останні сильні емоції (слід сказати – край негативні) олімпіада викликала хіба що чотири роки тому, коли тодішній президент України сидів на трибуні в Сочі? Та й то, якщо чесно – емоції викликала не так олімпіада, як тодішній президент. Чому сьогодні навіть коментувати не хочеться появу на олімпійських іграх команди з дивною абревіатурою ОАР? Чому це не викликає навіть сарказму?

Можливо тому, що за всім цим сьогодні вбачається не азарт чи зловтіха, а елементарне несприйняття багатьох речей у сучасному світі. За всім цим уже немає спорту. За всім цим стоїть те ж таки тотальне порушення всіх міжнародних норм та приписів, що і в Криму в березні 2014-го. Ті ж таки спроби загравання з брехливим тоталітарним режимом, що і у великій політиці. Ну справді – когось переймає стан російських стадіонів напередодні чемпіонату світу на тлі постійних новин із Сирії? У кого є час закидати «атлетам із Росії» використання допінгу, читаючи щоденні новини про кількість обстрілів під Світлодарськом? Не чіпляє. Виграли хокейний турнір у Німеччини? Кому це цікаво? Все це різко втратило значення. Навіть не так – у всьому цьому й раніше не було особливого значення, а сьогодні на все це просто не вистачає сильних емоцій та здорової іронії.

Адже з іронією справді проблеми. Вона зникла тоді, взимку 2014-го, коли почали вбивати за переконання, і поки що навіть не обіцяє повернутись. Згоден, що нічого доброго в цьому немає. Згоден, що її відсутність, відсутність цієї самої іронії – симптом не надто позитивний. Але ніхто й не говорить про позитив. Мова йде про штучність та другорядність багатьох речей та явищ. Штучність, що особливо гостро проступає на тлі щоденних смертей та каліцтв.

Коли-небудь, коли мине багато часу й життя повернеться в спокійне річище, до нас обов’язково повернеться наша іронія та легковажність. Коли-небудь, певен, нашою найбільшою проблемою знову стане місце, яке займає улюблений клуб у турнірній таблиці. Коли-небудь, не сумніваюсь, найбільш резонансним буде питання дизайну костюмів вітчизняних олімпійців. Дай боже, звісно, щоби це сталося скоріше. Ну, а доки цього не сталось, яке мені діло до чийогось мельдонію, до відсутності в когось національного прапора й елементарної совісті? Не чіпляє.

Колонку опубліковано в журналі Новое Время за 01 березня 2018 року. Републікацію повної версії тексту заборонено

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Журнал НВ (№9)

Справа, котра топить президента

Напередодні президентських виборів Петро Порошенко опинився в епіцентрі потужного скандалу в оборонному секторі, який може коштувати йому другого терміну

Читати журнал українською

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Наукпоп

Вчора, 06:55

thumb img
Коли в Україні переводять годинники на літній час в 2019 році
LOL

Вчора, 12:27

thumb img
Сусід, що вийшов за пивом. Соцмережі висміяли Віталія Кличка, який інспектував Шулявський міст у смішній кепці
Події

Вчора, 19:02

thumb img
Кримінал та заборона ЗМІ. Що відомо про законопроект щодо фейків у професійних медіа