Артикль розбрату. Як Трамп образив українців

Перша зустріч Петра Порошенка і Дональда Трампа, що відбулася 20 червня, була визнана невеликою, але важливою перемогою України. Вона сигналізує про продовження підтримки з боку США в той час, коли багато хто побоюється, що боротьба України з Росією може перетворитися на забуту всіма війну. Єдиною ложкою дьогтю стало використання Трампом артикля the при згадці України (The Ukraine), що викликало цілком передбачувану хвилю невдоволення.

Численні оглядачі вважали за краще побачити в цій помилці ще один приклад нібито аматорського і необізнаного підходу Трампа до міжнародних відносин. Однак справедливості заради варто відзначити, що нинішній господар Білого дому далеко не самотній у неправильному іменуванні України. Його попередник Барак Обама теж неодноразово вживав “The Ukraine”. За останні роки, багато міжнародних лідерів були винні в цьому вчинку.

Багатьом невтямки, чому використання означеного артикля в назві країни є такою великою проблемою для українців. Цей ляп, зазвичай, порівнюють з іще одним англомовним подразником для української спільноти – суперечкою щодо правильного написання назви української столиці – “Kiev” або “Kyiv”. Але це порівняння несправедливе. Є вагомі аргументи на користь того, що назви міст англійською мовою часто відрізняються від оригінальної назви рідною мовою (Москва, Флоренція та Мюнхен – очевидні приклади). А ось використання назви “The Ukraine” б'є в саме серце багатовікової боротьби нації за створення незалежної держави.

Безліч країн включають артикль «The» у свої імена. Але це, як правило, стосується іменників у множині або країн зі специфічним устроєм, наприклад, The United States of America, The Netherlands, або The Philippines. Така логіка не може застосовуватися у випадку України. Замість цього, здавалося б, невинне використання цього короткого слова з трьох букв миттєво знижує країну до статусу географічного регіону, такого як Середній Захід, Арденни або Алгарві. І заперечення українців в цьому випадку не просто педантизм. Це питання національної честі та історичної справедливості.

Є підстави вважати, що такий тонкий лінгвістичний напад на український суверенітет – не випадковість. Термін “The Ukraine” вперше стали вживати ще в радянську епоху, за часів, коли Кремль особливо прагнув протистояти світовому сприйняттю України як окремої та унікальною нації. Це був найменший з радянських злочинів, скоєних проти національних прагнень України.

Голодомор, спричинений геноцидом початку 1930-х років, був прямим ударом в аграрне серце української нації, а руйнування української інтелігенції під час сталінського терору – навмисною спробою обезголовити націю. До самого краху радянської влади, однією з ключових внутрішніх битв для Кремля залишалася боротьба з рухом за незалежність України. Навіть на зорі перебудови в середині 1980-х років українці становили близько половини політв'язнів, які були в ГУЛАГу. Багато хто розповідав, що в таборах було легше говорити українською, ніж в Радянській Україні.

На жаль, мало що змінилося за двадцять шість років з моменту розвалу СРСР. І хоч у хаосі 1991 року Росія неохоче погодилася з ідеєю незалежності України, але мало хто може всерйоз припускати, що Кремль і велика частина росіян коли-небудь приймали реальність зі справді суверенною і незалежною українською державою. У цьому контексті можна згадати дуже красномовне потрясіння і жах, що виражалися по всій Росії під час помаранчевої революції 2004. Для звичайних росіян, які ставилися до України як до неофіційного продовження РФ, це проєвропейське повстання стало справжнім актом зради.

Нинішня гібридна війна на сході України викрила всю повноту пострадянських імперських претензій Кремля, розкривши суть сучасної Росії, яка відкрито зневажає претензії України на державність. Кремлівське телебачення регулярно стає майданчиком для тих, хто вважає, що Україна є штучною і неповноцінною країною, а президент Росії Володимир Путін під час щорічної прямої лінії досить дивно говорить про «території, які тепер називаються Україною».

Путіна можна вважати чемпіоном із заперечення української державності. У 2008 році він сказав президенту США Джорджу Бушу, що Україна «навіть не країна». Він також публічно заявляє про свою переконаність, що росіяни і українці – «один народ». Ця заява прямо заперечує незалежність України і має на увазі членство в російському світі. Ця переконаність особливо показова для способу мислення Путіна. Він вважає Україну своєю внутрішньою справою, а не питанням зовнішньої політики, звідси і його готовність вживати крайні заходів, які він не наважується використовувати на міжнародній арені. Таке сприйняття України він поділяє з мільйонами росіян. В їхніх очах справжніми сепаратистами є самі українці.

Коли світові лідери вимовляють “The Ukraine”, розумно припустити, що вони не надають підтримку кампанії проти української державності, яку проводить Росія. Вони просто не знають про багаж, що супроводжує цю фразу. Вони нічим не відрізняються від переважної більшості міжнародної спільноти, яка не підозрює, що боротьба за незалежність України була однією з найдовших і найсмертоносніших в історії.

Проте, настав час провести риску під незграбними фразами “The Ukraine” і почати висловлювати країні ту повагу, на яку вона заслуговує. Україна стоїть на передовій у гібридній війні проти Росії, яка відроджується і прагне ліквідувати систему безпеки післявоєнного світу і повернути назад підсумки холодної війни. В той час як політики в США і ЄС занепокоєні фейковими новинами і втручаннями у вибори, українці розплачуються своїми життями. Найменше, що ми можемо зробити – це правильно вимовляти назву країни.

Новое Bремя володіє ексклюзивним правом на публікацію матеріалів Atlantic Council. Републікація повної версії тексту заборонена

Оригінал

Більше поглядів тут