Архіви КДБ та російська пропаганда

Багато радянських міфів та стереотипів, які стосуються української історії, активно використовуються сучасною російською пропагандою. Тему війни вона подає у руслі радянської пропаганди – це дуже легко помітити за термінологією, якою вона послуговується: українських бійців називають «карателями», тих, хто воює проти армії України – «ополченцями», а саму українську армію – «фашистською хунтою» і так далі. Словник сучасної російської пропаганди є повністю запозиченим зі словника пропаганди радянської.

Зважаючи на те, що радянські міфи та стереотипи досі є досить сильними у свідомості багатьох українців, особливо на Донбасі, ця пропаганда діє. Вона є настільки дієвою, що знаходяться люди, яких вона мобілізує на те, щоб брати зброю до рук.

Тому дуже важливим завданням є проведення деконструкції такого роду міфів – в першу чергу спираючись на відкриття нових документів з архівів.

Одним з найбільших успіхів за останній рік стало ухвалення Верховною Радою спеціального закону, згідно з яким архіви КДБ в Україні було повністю відкрито. Загалом, відкриття цих архівів в Україні відбувалося поступово, починаючи з 1991 року. Але тепер не існуватиме жодних обмежень щодо доступу до цих архівів. Таке рішення розроблялося на основі досвіду інших країн – Німеччини, яка першою прийняла закон про відкриття архівів Штазі, а також Польщі та Чехії.

Важко однозначно сказати, який з документів з архіву був найцікавішим – адже історикам цікаво все. Але там знайшовся великий масив матеріалів, що стосувалися історії України з 1918 по 1991 рік. Чи не найбільшу увагу привернули документи про приховування інформації про Бабин Яр, а також переслідування у 1960-1970 років євреїв, які намагалися говорити про цю трагедію.

Періодично ми публікуємо онлайн ті чи інші документи, і наразі найцікавішими є документи, що стосувалися Чорнобильської трагедії. З цих документів стає зрозуміло, що Чорнобильської аварії не могло не бути – процес спорудження АЕС проходив з надзвичайними порушеннями. У типово радянському стилі намагалися встигнути до чергового з’їзду КПРС, і попри те, що станція була не готова і існувала загроза аварії, її все ж відкрили. Інший цікавий момент – отримана з документів інформація про те, що аварії зі значним витоком радіації відбувалися і до 26 квітня 1986 року. Також цікаві матеріали, присвячені тому, як КДБ намагалося приховати від українців та від світу наслідки цієї аварії.

Раніше існували обмеження щодо видів документ, і більша їх частина була недоступною навіть для експертів; лише члени родини мали доступ до документів своїх репресованих родичів, і ніхто не мав права доступу до документів про агентуру КДБ. Багато років Служба безпеки виконувала завдання тримати цей архів закритим, він не вивчався, і ніхто не знав, що у ньому зберігається.

І лише зараз українці починають відкривати для себе, що у цих архівах зберіглося, а що, на жаль, було знищене. Зокрема, дуже багато документів було знищено напередодні проголошення незалежності України у 1991 році.

Вперше ці чистки архівів почалися у 1954 році, вже після смерті Сталіна, коли при владі був Микита Хрущов. Причиною таких чисток було те, що Хрущов також був причетній до сталінських злочинів і хотів це приховати. З тієї ж причини він почав активно критикувати Сталіна, хоча за життя останнього його підтримував.

Друга велика чистка сталася у 1990 році, і її причиною були оксамитові революції у країнах Східної Європи, які скінчилися перемогою демократичних режимів. Після падіння комунізму нова демократична влада отримувала документи спецслужб, на основі яких починалася люстрація. В Україні у 1990 році ще була радянська влада, яка розуміла небезпеку потрапляння таких документів до рук опозиції і через це почала масово ліквідовувати документи або ж вивозити їх до Москви.

Але навіть попри всі ці знищення український архів є чи не найбільшим архівом радянських спецслужб. Очевидно, більшість документів знаходяться у Москві, проте ніхто не знає, чи існують вони досі, чи вже були знищені, адже у Росії ці архіви є повністю закритими.

Ця різниця у статусі документів іноді провокує кумедні змагання між Києвом і Москвою: часто документи, що є закритими в Росії, і нас відкриті. Наприклад, минулого року російському історикові, який займався темою Великого терору, у РФ відмовили в доступі до певних документів; більш того, було винесене рішення московського суду про повторне засекречування цих документів. Але в російському прес-релізі фігурували тема і назва конкретного документу, про який йшла мова; ми розшукали його в своєму архіві, опублікували онлайн і надіслали цьому історикові посилання.

Переконаний, що дуже важливі документи, що стосуються української історії, досі знаходяться в Москві, яка була епіцентром прийняття політичних рішень. Але так само переконаний, що документів, що знаходяться в Україні, достатньо для того, щоб зрозуміти більшість процесів, які відбувалися в нашій країні, і здійснити деконструкцію міфів, що поширюються російською пропагандою.

На основі виступу Володимира В’ятровича в рамках програми тристороннього журналістського обміну «Журналістика та інформаційна війна» за підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини