Как живет армия во время перемирия. Дневник солдата ВСУ

У нас затопили грубку-"буржуйку". Перший день все було геть у диму, і ми пахли, як справжні майданівці, але згодом димохід прочистився, і зараз у казармі нарешті стало тепло. Бо до цього зігрітися можно було тільки у двох місцях: в бані і у моєму спальнику, але у свій спальник я нікого, окрім себе, не пускав, а баня лише раз на тиждень.

Ще дуже чітко бачу залежність свого самопочуття і настрою від ранкової зарядки і обливання холодною водою. Сьогодні і зарядка зроблена, і водою над тазиком облився - і життя виглядає дуже привабливим! Хоча такому погляду, без сумнівів, дуже сприяє тепло у казармі.

У нас загалом все, як зазвичай: деякі солдати не повернулися зі звільнення, деякі влаштували бійку, більшість п'є майже не просихаючи. Ті, що не п'ють, вимушені працювати та служити і за аватарів.

Офіцери, які відповідально ставляться до служби (а це також далеко не всі) намагаються щось зробити і якось налагодити дисципліну. Але від них залежить не так вже й багато. Навіть за фактом побиття солдатами командира другої роти досудове слідство досі не розпочато, а підозрювані не взяті під варту і вештаються казармою, продовжуючи пити і дурниці робити, хоча всі документи були передані у військову прокуратуру десь два тижні тому.

У хлопців з третьої хвилі також були і аватаризм, і бійки, але вони пам'ятали, що вони захищають Вітчизну. Більшість шостої хвилі мобілізації про це не пам'ятає. І хоча комбат майже кожного дня нагадує, що, незважаючи на перемир’я, розслаблятись не можна, що сепари навіть не думають відводити зброю, і нам треба бути готовими до всього - хлопці розслабляються, аж занадто.

Текст публикуется с разрешения автора.

Оригинал