Фарс на 205 округе, изменения в Конституцию и просчет Саакашвили

Завершилась перша половина літа. Найбільше запам’яталися декілька подій. По-перше, парламент під тиском мітингових промов та АТО (яка так і не закінчилась протягом декількох днів чи місяця, як обіцяв новий президент, вступаючи у свої повноваження влітку минулого року), проголосував за зміни до одного розділу Конституції та перехідних положень, направив їх до Конституційного суду і пішов відпочивати. Дуже втомились, та й робити особливо нічого, поки, за словами спікера ВРУ, суд не винесе свій вердикт, щоб у вересні (на крайній випадок, до 25 жовтня) проголосувати остаточно і провести місцеві вибори.

В процесі розгляду законопроекту і після голосування вразила поведінка депутатів, які розглядали зміни Основного закону держави: бійки, крики, істеричні виступи, а потім аплодисменти. Враження від цього дійства, начебто це була пряма трансляція з гала-концерту світових зірок естради на Олімпійському стадіоні, де фанати зійшлись в екстазі своїх уподобань і врешті-решт залишились задоволеними виставою. Рукоплескання зарубіжних гостей в залі вищого законодавчого органу держави не коментую. Для мене особисто це приниження і публічна демонстрація реального впливу і залежності української політики від зовнішніх сил. Хоча б демонструвати цього не треба було!

По-друге, аналітичні статті, присвячені цим конституційним змінам, беззаперечно засвідчують, що там не все так добре і красиво, як каже парламент. Тим більш, що дві фракції з цієї ж самої більшості фактично не підтримали проект постанови, а, значить, і законопроект щодо змін. Слід віддати належне віце-спікерові парламенту, Оксані Сироїд, яка публічно заявляла про свою незгоду з деякими принциповими положеннями законопроекту і застерігала не голосувати поспіхом за нього. Але то був спокійний, аргументований і виважений голос лише одного депутата. Позицію пана Ляшка коментувати складно, оскільки і він, і його політична сила залишаються для мене «темною конячкою» або формулою з багатьма невідомими складовими.

По-третє, довибори нардепа у Чернігові у 205 окрузі. Здавалось б, розігрується одне-єдине місце в парламенті, не в місті-мільйоннику, не в столиці. Але які баталії, яка драма, яка трагікомедія, який фарс. 91 кандидат в депутати на одне місце! Мабуть, буде зафіксовано рекорд, гідний Книги рекордів Гіннеса. В лобову зійшлись олігархічно-політичні угрупування країни, президент країни опосередковано бере участь у цих «розборках», по округу гуляють вільні кошти і зброя.

За тиждень до виборів настав пік передвиборчого процесу: цей «фестиваль» відвідує сам Михайло Саакашвілі, голова адміністрації Одеської області, яка знаходиться на протилежному боці крани. Як розгортаються там події, усі бачили в новинах. Чому і для чого він там опинився, та ще й за погодженням з президентом держави? Для чого йти на зустрічі з народом, що носять явно політичне забарвлення? Для того, щоб побачити факти підкупу виборців? Так для цього, начебто, є громадськість і правоохоронні структури. Чи пан Саакашвілі довіряє лише своїм очам і вухам?

Мені подобається Міхо Саакашвілі своєю відвертістю, волею, напором, здоровим авантюризмом, бажанням допомогти Україні, умінням спілкуватись з народом і блискучим ораторським мистецтвом. Але для чого людині, яка на всіх перехрестях говорить, що не планує займатись великою політикою в Україні, «встрявати» у такі політичні дійства на території іншої області? Не розумію. Прийнятне пояснення для мене – грузинський характер і темперамент Саакашвілі. Неприйнятне – його політична неосвіченість і підкилимні домовленості з кимось.

В цей час на Сході країни гинуть і страждають люди: ліві і праві, правосеки і сепаратисти, агресори і захисники, і кінця-краю цим смертям і стражданням не видно. А гарант Конституції переймається змінами до Конституції, яку ніхто, фактично, не виконує вже понад 20 років.

Можливо, президенту, парламенту, уряду і судам держави треба, в першу чергу, направити свою волю і зусилля на те, щоб чинна Конституція беззаперечно і безумовно виконувалась всіма, без виключення, громадянами і можновладцями держави? Спочатку навести елементарний правовий лад в країні, а вже потім думати про зміну тексту Конституції. Хоча, як на мене, треба більше думати і дбати про зміни у правовій, політичній та економічній свідомості народу та в реальній діяльності його політичної еліти.

Чи це нікому не потрібно?