Путін послав чіткий сигнал Києву

Володимир Путін підписав указ про спрощене надання російського громадянства вже всім жителям Донецької та Луганської областей, а не тільки тим, хто живе в самопроголошених маріонеткових ДНР і ЛНР.

Думаю, що демагогія про раптом виявлене бажання Кремля поліпшити дійсно важке соціальне становище населення всього Донбасу нікого обдурити не може. Йдеться про демонстративно ворожу акцію з боку Кремля. Досить згадати про масову роздачу російських паспортів в Абхазії та Південній Осетії в 2008 році напередодні війни з Грузією. Масове надання громадянства однозначно дає довгострокові можливості для легітимації втручання в справи сусідньої країни, не виключаючи втручання військового.

У Києві негайно відреагували. Президент Зеленський розпорядився про спрощення надання громадянства своєї країни не тільки етнічним українцям, а й жителям «країн, які страждають від порушення прав і свобод».

Цілком очевидно, що путінський указ — це чіткий сигнал Києву. Москва незадоволена складним станом речей і не вважає для себе зв’язаною будь-якими неформальними домовленостями. А адже ще недавно люди, наближені до влади (або ті, що оголошують себе такими) в обох столицях, глибокодумно міркували мало не про прорив у двосторонніх відносинах.

Дійсно, останніми тижнями Росія зробила кілька навіть не кроків до зниження напруги між двома країнами, а лише натяків на готовність хоч трохи виправити ситуацію. Нарешті відбулася телефонна розмова Володимира Путіна та його українського колеги Володимира Зеленського, якого російський президент раніше не захотів привітати з обранням. Наскільки можна зрозуміти, головним у розмові було питання обміну «осіб, що утримуються з обох сторін». Російська уповноважена з прав людини Тетяна Москалькова приступила вже, за її словами, разом зі своєю українською колегою до абсолютно конкретної справи: «звірити списки, які містять перелік громадян України, що перебувають під вартою на території Росії, і громадян Росії, які перебувають на території України, і виробити підходи до можливості використання механізмів для якнайшвидшого звільнення або повернення на Батьківщину». Справа пішла так добре, що Москалькова заявила: українським морякам, захопленим в Керченській протоці, слід було б змінити запобіжний захід (чого, втім, зроблено не було: щойно суд продовжив їм перебування під вартою).

Відбулася зустріч радників глав держав нормандської четвірки, де йшлося вже не тільки про обмін захопленими в полон, але про відновлення процесу розведення військ і військової техніки. Нарешті, вже після того як путінський указ був опублікований, стало відомо, що на засіданні тристоронньої контактної групи по врегулювання конфлікту в Донбасі в Мінську досягнуто важливих угод. Домовилися про безстрокове припинення вогню з 21 липня, а також про повний доступ спостерігачів Спеціальної моніторингової місії (СММ) ОБСЄ на всю територію України.

Більш того, прес-секретар представника України в ТКГ Леоніда Кучми Дарина Оліфер повідомила, що вдалося домовитися про обмін полоненими. «У гуманітарній підгрупі підтверджено місцезнаходження 69 наших громадян, яких ми прагнемо звільнити. В установах української пенітенціарної системи знаходяться 208 осіб, яких запитує протилежна сторона. Домовилися в найкоротші терміни провести роботу в двох паралельних напрямах: юридичного очищення та підготовки до взаємного звільнення підтверджених осіб і подальшого підтвердження утримуваних осіб», — написала вона в своєму блозі на Facebook.

Можна тільки здогадуватися, що саме підштовхнуло Володимира Путіна підписати указ, що фактично ставить під сумнів суверенітет України над Донбасом. Це могло бути повідомлення СБУ України про затримання людини, яка була за кермом тягача, який перевозив ЗРК «Бук». Йдеться, зрозуміло, про «Бук», що знищив малайзійський «Боїнг». Факт, що затриманий два роки перебував в ув’язненні на Україні, звичайно, додасть переконливості його майбутнім показаннями. Можливо, головного російського начальника розлютило те, що в ході передвиборної кампанії, що завершується, до українського парламенту всі тамтешні партійні лідери, включаючи навіть Петра Порошенка, кажуть про звільнення полонених як про вирішену справу. Так чи інакше, але Кремль ясно показує межі своєї поступливості.

Полонених і заручників, на кшталт Олега Сенцова, можливо, і звільнять. Уже минув термін, коли Москва повинна була відзвітувати про виконання попередньої вимоги Міжнародного трибуналу ООН з морського права, що наказував негайно звільнити українських моряків, які були захоплені в Керченській протоці. Росія хоч і не визнає юрисдикції трибуналу в цьому інциденті, явно не зацікавлена в тому, щоб ігнорувати його рішення. Тому звільнення моряків під слушним приводом цілком ймовірне.

Але на цьому добра воля Кремля і закінчується. Цілком очевидно, що Москва продовжуватиме відстоювати своє право на приєднання Криму і підтримувати «особливий статус» ЛНР і ДНР, що сильно змахує на фактичне відокремлення. Більш-менш очевидно, що російсько-український кордон ніколи не перейде повністю під контроль Києва. Зрозуміло, це абсолютно неприйнятно для Володимира Зеленського (як, втім, для будь-якого українського політика). Однак при повній юридичній правоті в України фактично немає шансів повернути Крим і відновити повністю суверенітет над Донбасом.

Ніхто в світі не знає, як змусити ядерну державу підкорятися міжнародному праву, якщо вона це право ігнорує. Тому ситуація «ані миру, ані війни» триватиме рівно стільки, скільки буде існувати нинішній режим в Росії. Програма-максимум у цьому випадку — гарантоване припинення кровопролиття, недопущення військового протиборства. Однак український президент, який вирішить слідувати цим курсом, приречений на звинувачення в національному зрадництві…

Текст опубліковано з дозволу автора

оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ