Зеленіали. Що чекає на Україну з новим парламентом

Судячи з того, як українці мають намір проголосувати 21 липня, більшість нинішніх депутатів не потраплять до наступного скликання, що стане відправною точкою зміни поколінь політичного світу країни і передасть безпрецедентну владу в руки президента Володимира Зеленського. Ці вибори — продовження революції у виборчих скриньках, що почалася раніше цього року, коли майже три чверті українських виборців віддали перевагу 41-річному політичному новачку Зеленському, а не його досвідченому, але заплямованому противнику. Майже через три десятиліття хронічної корупції і повторюваних фальстартів, виборці жадають фундаментальних змін і готові поставити на кін майбутнє країни, щоб їх отримати.

Згідно з опитуваннями, партія Зеленського Слуга народу отримає близько 45% голосів. Як і самого Зеленського, більшості майбутніх парламентаріїв, які представляють його партію, не було в Раді, а список кандидатів складається з суміші активістів, бізнесменів і новачків, присмачений більш досвідченими політичними діячами. Їх прибуття в парламент відзначить справжній початок ери Зеленського, в якій президент буде насолоджуватися небаченим рівнем політичного панування. Після того, як він отримає контроль над парламентом, ми побачимо, хто ж Зеленський-політик насправді.

Експерти вже охрестили такий потік майбутніх депутатів поколінням «зеленіалів». Оптимісти бачать в цьому новий світанок української політики і вірять, що новачки можуть використовувати такий приголомшливий мандат для зміни політичної культури країни. Інші насміхаються над подібними поглядами, вважаючи за краще розглядати весь феномен Зеленського, як приклад розумної оппортуністської пострадянської політтехнології, призначеної для захисту позицій українських олігархів і повернення діячів часів Януковича. Якими б не були їхні справжні мотиви, багато чого буде залежати від уміння команди Зеленського перетворити компанію непорівнянних між собою депутатів в дисципліновану політичну силу. З сотнями новачків-зеленіалів, що входять до парламенту, і браком узгоджених політичних позицій — потенціал для хаосу лякаюче великий.

Президенту Зеленському, найімовірніше, буде потрібно укласти політичний союз, щоб сформувати функціональну коаліцію. Судячи з недавніх опитуваннь, він не дотягне до абсолютної більшості і до Слугу народу в наступному українському парламенті приєднаються чотири інших партії. Прокремлівська Опозиційна платформа: За життя на другому місці з близько 12% підтримки, а Європейська солідарність Петра Порошенка, Батьківщина Юлії Тимошенко і партія Святослава Вакарчука — рокера, який став політиком — Голос — за результатами опитувань мають близько 6−9%.

Те, що Вакарчук — новачок, а також його відстороненість від нинішньої політичної культури робить його найочевиднішим коаліційним партнером для зеленіалів. Разом Вакарчук і Зеленський могли б зайняти більш ніж 50% місць у новій законодавчій владі. Якщо два зіркових політики все ж об'єднають сили — це може стати найсильнішою зміною політичного світу країни з моменту набуття Україною незалежності.

Чому українські виборці хочуть бачити так багато нових облич? Цей непрощенний настрій електорату відображає поширене неприйняття нинішнього політичного покоління, яке колективно звинувачують в тому, що вони не змогли вивести країну з інстітуціоннальної корупції, яка допомогла розпалити не одну, а дві окремі пострадянські революції. Величезні жертви Революції Гідності 2014 року і наступної неоголошеної війни з Росією посилили невдоволення нездатністю політичного класу до самореформування, а постійне висвітлення їх діяльності в негативному світлі українськими медіа лише допомогло укоренити ідею того, що система залишається докорінно недолугою.

Перспектива настільки ж похмура і для яскравих новачків, які увійшли до парламенту як самопроголошених реформаторів в 2014 році. Не виправдавши високі очікування, створені їх власною піднесеною риторикою, багато хто з так званих єврооптимістів або вже визнали поразку, або борються зараз в одномандатних округах. Вони можуть заявити, що проклали дорогу Зеленському та Вакарчуку продемонструвавши, що аутсайдери можуть увійти у владу. Проте, невміння зібратися в послідовну політичну силу послужило причиною їх провалу.

Можливо, більше всіх на виборах програє Володимир Путін, який спостерігає за тим, як важко в Україні проросійські сили набирають лише малу частину тієї підтримки, якою вони звикли насолоджуватися до 2014 року. Сім років тому під час останніх, проведених у мирний час, парламентських виборів проросійські сили отримали 50% місць і сформували правлячу коаліцію. На майбутніх виборах єдиній відкрито промосковській партії, яка сподівається зайняти місце в парламенті, пощастить, якщо вдасться набрати чверть голосів 2012 року. Цього має бути достатньо, щоб сформувати те, що можна назвати другою найбільшою фракцією нового парламенту України, але, в порівнянні з минулим пануванням, це надзвичайно скромне повернення.

Зменшуваний російський електорат все ще включає в себе мільйони українців. Проте, майбутнє не безхмарне. Дійсно, провал у підтримці дружелюбно настроєних до Кремля партій демонструє менший вплив, у той же час підкреслюючи саморуйнівну природу війни Путіна в Україні. П’ятирічний конфлікт дуже згуртував українську націю, в той же час розірвавши старі слогани про слов’янське братство на шматки.

У практичному сенсі війна так само позбавила права голосу виборців у Криму й на Донбасі, які до цього були двома підвалинами підтримки Росії на виборах. У той же час, проросійські виборц, що залишаються в Україні, в більшості своїй старі. На їх місце поступово приходять молодші українці, які швидше за бачать Росію крізь призму нинішнього конфлікту, ніж крізь спільне радянське минуле.

У Москві багато хто дивився на вибори 2019 року в Україні, як на можливість перезавантажити зв’язки. Вони сподівалися, що комбінація втоми і розчарування від війни разом з суворою ціною конфронтації для економіки зможе спонукати українців підтримати партії, які обіцяють відновити мости з Росією. Але зараз це виглядає, як спроба видати бажане за дійсне. Улюблені кандидати Росії погано впоралися на весняних президентських виборах в Україні, не потрапивши до другого туру не дивлячись на апетит електорату до змін. Результати майбутніх виборів до парламенту судячи з усього повторять цю схему, підкреслюючи зниження вагомого впливу Росії на українську політику

Поки всі дивляться на зеленіалів, можливо, саме кремлівське затемнення — це найважливіше історичне досягнення нинішнього виборчого циклу. Майбутнє політичне спрямування України під керівництвом команди Зеленського ще не визначено, але зараз все складніше уявити повернення до тих днів, коли всі дороги вели в Москву.

Переклад НВ

НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Пітера Дікінсона. Републікування повної версії тексту заборонене.

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени