Яким буде наше завтра

Останнє рішення ПАРЄ щодо повернення в цю організацію Росії, заяви спецпредставника США Курта Волкера і мої особисті розмови з дипломатами свідчать про те, що Україну чекають істотні зміни у зовнішній політиці.

І ці зміни — не є ініціативою президента Володимира Зеленського. Це реальність міжнародної ситуації і зміна настроїв у Вашингтоні та Брюсселі.

Захід зрозумів, що п’ять років агресивної дипломатії щодо Росії не зробили відчутною ні деокупацію Донбасу, ні повернення Криму. А тому дипломатичні методи і риторику треба міняти. Україні в цьому новому світі пошуку правильного міжнародного балансу слід тільки навчитися захищати свої інтереси.

Зрозуміло, що формат зовнішньої політики в дусі ідеології п’ятого президента Петра Порошенка — не єдино можливий її формат. У міжнародній політиці потрібно дивитися правді в очі. Якщо Україна хоче мати більше суб'єктності в глобальному світі, то повинна бути цікава цьому світу. І не своїми проблемами, а своїми перспективами.

Регулярно спілкуючись із західними дипломатами та експертами з міжнародних відносин, я завжди озвучую думку: зробіть з України перший пострадянський приклад успішної євроінтеграції. Приклад країн Балтії нікого нічому не навчив, бо ці країни, по-перше, невеликі, а по-друге — ніколи не були по-справжньому радянськими. Протягом усього минулого століття вони жили в своєму замкненому світі, хоча формально і в складі СРСР.

Україна може стати реально повчальним прикладом для Молдови, Білорусі, Вірменії, Азербайджану та інших пострадянських держав. Євросоюз цінує такі кейси, але часом за технічними протоколами двосторонньої торгівлі не бачить довгострокової геополітики.

На відміну від, наприклад, Албанії, що наблизилася до членства в ЄС, Україну не можна повністю перебудувати кредитною лінією в 10 млрд євро. І грошей, і зусиль потрібно більше. Але зате вплив українських успіхів на весь східноєвропейський регіон складно переоцінити.

У розмови про зіпсований менталітет українців, який не пускає країну в ЄС, особисто я не вірю. Нехай в настроях українців присутня доля патерналізму, але вона є і в настроях західних європейців, і в настроях американців. Українці цілком непогано навчилися зводити активи з пасивами і розуміють, що і скільки коштує в сучасному світі. Розуміють, що нинішня пенсійна система не може існувати в поточному форматі. Розуміють, що 5% ВВП витрат на оборону — це дуже багато. Розуміють, що щедрість західних програм донорської допомоги — це аванс, який ще тільки потрібно відпрацювати.

Міжнародні відносини — похідна величина від глобального руху капіталу і товарів. Україна, ведучи дипломатію війни, трохи про це забула. Так, складно було знайти інші слова в 2014—2015 роках, щоб розповісти світу про агресію Росії, але вже зараз ці слова треба знаходити. Як і нові теми для розмов на міжнародних конференціях.

Дійсно, Кремль активний, але в той же час — примітивний і банальний. Вести міжнародну політику з постійною оглядкою на Росію, значить, бути залежним від того, в якому стані знаходиться Росія і її відносини зі світом.

В України — купа аргументів про те, як бути цікавою світу. Крім потенціалу стати першою по-справжньому пострадянською країною, що увійшла до Євросоюзу, є український аграрний ринок. В ЄС активно йдуть мігранти з Африки та Азії, яких треба буде годувати. І тому попит на аграрну продукцію буде зростати.

У країни є великі морські порти, якісні інженерні уми, активні й впливові бізнес-асоціації, кінець кінцем — надійна армія, при якій абсолютно не страшно з'їздити відпочити десь під Маріуполем.

В Україні понад 40 млн осіб, охоче готових займатися будь-якою роботою. Як тільки якась глобальна компанія погодиться розмістити тут своє виробництво, банк, дослідний центр або логістичний хаб, вона легко закриє всі вакансії в штаті цілком якісними кадрами. Тому не тільки про протистояння з Росією повинна бути зовнішня політика України, але також про торгівлю, інвестиції та розвиток.

Не треба боятися того, що Захід раптом забуде про те, що потрібно Україні. Американська і європейська дипломатії сильні своїм аналізом викликів в історичній перспективі, тому про те, що таке Росія, американці знають явно не гірше за Україну.

Але українська дипломатія, яка існувала до сьогодні, була про ризики і проблеми України. А світ чекає, щоб країна показала йому свої перспективи.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ