Зміркували країну на трьох
Всі збіги в тексті випадкові
Приблизно так. Стрімко наближався Новий рік і дно третьої пляшки червоного сухого. Троє — актор, олігарх і юрист — давилися від сміху в дорогому шинку. Чисто по приколу втрьох подивилися трейлер нового сезону Слуги народу. Актор так натурально грав президента, що реально торкало. Заговорили за політику. Розливши залишки третьої, юрист промимрив тост: «Щоб ти внатурі став президентом і показав їм усім, як в кіно». Кому конкретно «показав» — було вже не розібрати. Тому що юриста самого розбирав сміх і дорогий червоний «сухар» одночасно. Решту, втім, теж.
На четвертій пляшці тост перестав здаватися анекдотом. На п’ятій вони набрали дорогого знайомого соціолога, контора якого проводила опитування. Попросили його чисто по приколу включити актора в наступну хвилю. І п’яний анекдот швидко перетворився обухом по голові на реальність, що витверезвлює.
Потім, в угарі перемоги, той самий юрист (у команді президента місцями він рубав таку правду, про яку там вважали за краще б мовчати) проговориться в інтерв'ю, що актора країні вони продали, загорнувши в красиву обгортку підслуханих на кухнях мрій втомлених і розчарованих «життям по-новому» обивателів. А ще потім зізнається, що план полягає в тому, що плану — немає. Зранку, мовляв, щось бабахнуло, в обід порадилися, до вечора склепали відеоролик. Такий от план.
З одного боку, це «плану немає» втішає. В тому сенсі, що все, що відбувається поки — далеко від підступного наміру просто урвати. З іншого — хочеться впитися нігтями в поручні. Щоб не вилетіти на вибоїнах. Ну і щоб не так страшно було спостерігати за командою учнів за кермом.
Поки що «колективний водій» вчиться, аматорство компенсують відосами з шаурмою, що чіпляють. Видимі результати роботи — кіношним переїздом і перейменуванням АП. Відсутність підтримки й опори в парламенті — шаленим принтером, який штампує явно непрохідні, але солодкі для вуха законопроекти. А наявність програми, ідеології та партії як такої — красномовством партійного лідера.
Так, кажуть, «водій» вчиться швидко. Але в цілому і страшно не тому, що вб‘ємося, поки там розбираються з кнопочками. Я сама тижнів зо два методом тику шукала в новій машині, як складаються бічні дзеркала і чому самовільно вмикаються двірники. Інструкцію читати довго, а їздити це не заважало. Дивлячись на шабаш клюєвих, шаріїв і «потойбічне життя» рабіновичей та медведчуків в цьому тимчасовому вакуумі влади, страшно від того, що поки водій вивчатиме кнопочки на торпеді — набагато більш досвідчені політичні тварини на ходу скрутять з машини гуму. Нехай навіть лису.
