Кому вигідний конфлікт США та Ірану?

12 травня чотири нафтові танкери в Перській затоці — два з Саудівської Аравії, один з Об'єднаних Арабських Еміратів і один з Норвегії — були атаковані з використанням вибухівки, коли вони стояли на якорі біля Ормузської протоки. Потім, 13 червня, в затоці Омана, розташованій прямо за протокою, ще два танкери (один японський і норвезький) підірвалися на мінах. Уряд США вважає Іран очевидним винуватцем, тоді як Іран стверджує, що він є жертвою того, що Президент США Дональд Трамп міг би назвати «фейковими новинами».

Незалежно від того, хто винуватець, ризик небезпечної ескалації очевидний. Після того як Іран збив американський безпілотник, взаємні звинувачення посилилися, і зріс ризик тотальної війни.

Ормузьку протоку, що веде від Перської/Аравійської затоки (навіть вибір визначення з політичної точки зору вельми неоднозначний) до Оманської затоки, а потім до Індійського океану, є каменем спотикання шириною у 21 милю, через яку проходить одна п’ята частина світової сирої нафти. Дотримуючись економічної логіки стає очевидно, що закриття або навіть звуження протоки призведе до зростання цін на нафту і глобальну рецесію. Політична ж логіка підказує, що загроза постачання світового економічного джерела життєвої сили призведе до військового втручання з боку Сполучених Штатів та інших зовнішніх держав — і тим самим додасть ще один регіональний конфлікт до вже наявних конфліктів у Сирії, Ємені та Афганістані.

Однак нічого з цього не є неминучим. Попри те, що два акти саботажу на місяць, безумовно, можуть стати приводом для війни, диверсанти не були чітко визначені. США випустили зернисте чорно-біле відео і кілька кольорових фотографій патрульного катера з Корпусу вартових ісламської революції в Ірані, що усуває з японського танкера магнітну міну, що не розірвалася. Держсекретар США Майк Помпео говорить, що це відео доводить провину Ірану. Іран заявляє, що поспішав, щоб запобігти ще більшій шкоді та врятувати 44 невинних моряків.

Остаточні докази навряд чи з’являться. І Франція, і Велика Британія кажуть, що докази вказують на Іран, але критики зовнішньої політики США стверджують, що Іран може бути до цього не причетний. Одним з таких скептиків є лідер опозиційної лейбористської партії Великої Британії Джеремі Корбін, який незабаром може стати прем'єр-міністром своєї країни і який тепер вимагає «правдивих доказів» відповідальності Ірану. Корбін, безумовно, схильний підтримувати будь-якого супротивника Америки, від президента Венесуели Ніколаса Мадуро до президента Росії Володимира Путіна (він спочатку відмовлявся визнавати, що Росія була причетна до отруєння російського перебіжчика в англійському місті Солсбері в 2018 році). Куди поведе Корбін, за ним, без сумніву, підуть і інші крайні ліві.

Якщо проблема полягає в довірі, чому б не поставити адвокатське запитання «Cui bono» — кому це вигідно? Іран може здатися найбільш імовірним кандидатом. Його економіка ще більше постраждала від санкцій США після того, як рік тому Трамп прийняв рішення про вихід США з Іранської ядерної угоди 2015 року, офіційно відомої як Спільний всеосяжний план дій (СВПД). Ці санкції призвели до скорочення експорту іранської нафти до відносних обсягів у 400 000 барелів на добу, у порівнянні з 2,5 млн барелів на добу в квітні 2018 року. Тим часом, спроби Європейського союзу надати Ірану фінансовий шлях виходу з-під санкцій виявилися марними, через загрозу заходів покарання з боку США проти європейських банків.

17 червня Іран підкреслив своє розчарування у зв’язку з відсутністю європейської підтримки, погрожуючи протягом декількох днів перевищити ліміт країни зі збагачення урану передбачений СВПД. Це означало б смерть угоди — і збільшило б ризик того, що Іран буде прагнути до придбання ядерної зброї. З огляду на ці обставини, не буде нічого дивного в тому, якщо Іран, позбавлений поки що іншої зброї, продемонструє свою здатність до створення хаосу в Перській затоці.

І все ж у Ірану є контрнаратив. Адміністрація Трампа, поряд з Саудівською Аравією, ОАЕ і Ізраїлем, побоюється регіонального впливу Ісламської Республіки і має намір підвести до зміни режиму. Відповідно до цього аргументу, можливо, США і їх союзники створили інцидент, в якому можна звинуватити Іран і ще більше підірвати його міжнародну репутацію. Більш того, як підкреслює іранський режим (за підтримки російських провладних ЗМІ), це дивно, що японський корабель зазнав нападу саме тоді, коли прем'єр-міністр Японії Сіндзо Абе, вперше за 40 років здійснюючи візит до Ірану, зустрічався з верховним лідером Алі Хаменеї і, як повідомляється, передав послання від Трампа.

У цьому випадку, з огляду на очевидну готовність Трампа провести переговори з президентом Ірану Хасаном Рухані, можливо, слід звернути увагу на Помпео і войовничого радника Трампа з національної безпеки Джона Болтона, які часто закликали до зміни режиму в Ірані, перш ніж приєднатися до адміністрації в минулому році. Подібно до багатьох у Вашингтоні, Болтон і Помпео поділяють думку урядів Саудівської Аравії, Еміратів та Ізраїлю про те, що Іран має намір стати гегемоном Близького Сходу, за допомогою посилення своєї підтримки президента Сирії Башара Асада та його зв’язків з Хезболлою в Лівані і рухом Аль-Хуті в Ємені. Схоже, що Трамп згоден, але він проявляє набагато меншу готовність залучити війська США, щоб перешкодити амбіціям Ірану, не кажучи вже про зміну режиму.

Тому розрадою може послужити думка — підкріплена рішенням Трампа не уживати відповідні заходи за збитий дрон — що нинішня криза не спровокує більш небезпечного конфлікту. Як показала Америка під час Ірано-іракської війни в 1980-ті роки, у неї є військові засоби для того, щоб забезпечити безпечний прохід через Ормузську протоку: її П’ятий флот базується в Бахрейні. Крім того, в Катарі, чиї напружені відносини з Саудівською Аравією і ОАЕ зараз, схоже, слабшають, розміщується велика авіабаза США. До тих пір, поки експорт нафти і газу триває, у ворогів Ірану немає сенсу втягуватися в гру «хто перший злякається» з прихильниками жорсткої лінії в Тегерані.

Якщо Іран несе відповідальність за недавні атаки, то він вже висловив свою точку зору. Тепер розумний шлях для всіх гравців у регіоні полягає в тому, щоб використовувати цей елемент політичного життя — «правдоподібне заперечення» — щоб уникнути війни.

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікування повної версії тексту заборонене.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Оригінал

Copyright: Project Syndicate, 2019