США і Китай продовжують воювати
Чи бути торговельній угоді між країнами?
Ніхто не може відповісти напевно — ба гірше, навіть якщо Трамп і Сі зустрінуться під час саміту G20 в Осаці 28−29 червня і досягнуть щось на кшталт домовленості між США і Китаєм. Торговельна війна між двома країнами наразі нагадує американські гірки — з накладанням тарифів з боку США, злетами і падіннями у переговорах, оголошенням квазідомовленості, а затим гострими обвинуваченнями з обох сторін, а заразом імовірним поглибленням тріщини між двома країнами. 24-годинний новинний цикл надто багато фокусується на останніх подіях, мінімально їх аналізуючи. Тому необхідно відійти назад та постаратись проаналізувати перспективи. Тож ось мої п’ять копійок.
Хороша новина — я вважаю, що торговельна угода таки ймовірна. Погана ж у тому, що якщо угоді й бути, то вона не триватиме довго.
Чому я думаю, що торговельній угоді бути? Передусім через те, що її прагнуть обидва лідери. Ріст Китаю уповільнюється дуже швидко: демографія вказує на те, що загальний обсяг робочої сили іде на спад, високі темпи накопичення капіталу не можуть приховати зниження його дохідності, а загальний показник продуктивності знижується. В цьому контексті американські тарифи і справді є справжнім шоком для такого необхідного зростання експорту. Згадайте, що легітимність китайського комуністичного режиму, починаючи з Дена Сяопіна, базувалась на зростанні шляхом ринкових реформ і сильній інтеграції у світову економіку. Всередині комуністичної партії Китаю Сі Цзіньпіна критикували за те, що він відмовився від стриманої міжнародної позиції Дена, замінивши її на помпезні заяви, що затверджують силу Китаю в світі. Дивовижна мобілізація і перемога населення Гонконгу над законом про екстрадицію авторства Керрі Лам стали ляпасом у лице Сі. Тож тепер йому конче необхідно представити якісь хороші новини, щоб не стати посміховиськом всередині партії.
З американської сторони ми спостерігаємо, як Трамп використовує тарифи здебільшого для того, щоб примусити інші країни піти на поступки США. Деякі люди з його команди — ось як Наварро, Лайтхайзер та інші - насправді угоди не хочуть, і здебільшого спрямовані на те, щоб шкодити китайській економіці з метою зберегти верховенство США в світі, в той час як інші розуміють, що тарифи шкодять обом сторонам і ведуть до небезпечної ескалації. Трамп би хотів дістати угоду з Китаєм як частину своєї кампанії з переобрання. Враховуючи високу неефективність тарифів (а це те, чого Трамп вочевидь не розуміє), існує простір для укладання угоди.
Загалом дуже ймовірно, що Китай може піти на поступки по усіх основних пунктах, піднятих американською стороною — щодо прав на інтелектуальну власність, послаблення правил спільного ведення бізнесу, поступового відкриття частин сектора послуг для іноземних фірм — в той час як американська сторона просто відмінить свої нові тарифи, а також заборону для Huawei, про що вже згадував Трамп. Якщо китайська сторона проявить досить терплячості перед підписанням угоди, зможе навіть отримати визнання статусу Китаю як ринкової економіки.
В будь-якому разі є простір для угоди, якою Трамп згодом міг би похвалитися, а китайська сторона — не зовсім втратити лице, та отримати щось більше, ніж зняття тарифів і погрози своїм фірмам. Це було б добре для світової економіки та глобальної стабільності. Загалом своїми погрозами і цькуванням Трамп міг би домогтись від китайської сторони таких поступок, як жоден інший президент до нього, проте поплатившись за це високою ціною руйнації починань основаного на правилах світового порядку.
Погана новина в тому, що якщо угода і ймовірна, то вона не триватиме дуже довго. І це не просто через ненадійність Трампа. Геополітичне протистояння між США і Китаєм — це факт. Підйом Китаю породжує страх по всьому світу. У країні панує комуністичний режим і ринкова економіка — комбінація, досі небачена в історії. У США — і не лише в адміністрації Трампа, побоюються, що Китай, по-перше, буде № 1 у технологіях, а по-друге, стане експансіоністом.
Обидва страхи хибні. Інноваційна прірва між країнами з часом стала меншою, та все ще малоймовірно, що репресивний режим, який цензурує всі соціальні науки та обрізає доступ до інтернету для решти світу, стане світовим чемпіоном інновацій. Домінування Китаю у 5G та деяких аспектах AI не означає, що він стане технологічним лідером світу, так само як і радянське лідерство у галузі супутникової та космічної техніки у 50-х не стало передвісником наукового домінування СРСР, коли в той же час не можна було вільно придбати друкарських машинок. Щодо експансіонізму, то китайське керівництво твердо стоїть на тому, що його мета — перебрати контроль над Гонконгом і островом Тайвань та встановити комуністичне правління. Наразі ця справа не надто просувається, але від мети не відмовляться. Інші можливі територіальні експансії Китаю — ось як у Монголії чи Росії, на горизонті не видніються. Китайські лідери захочуть встановити військові бази по всьому світу, щоб захистити шляхи свого імпорту та експорту. Та це не ознака експансіонізму, навіть якщо такою здаватиметься.
Та навіть якщо ці страхи хибні, зростання країни з населенням у близько 1,5 мільярдів людей вселяє страх решті світу. Коли Китай вдвічі перевершить американську економіку, китайський ВВП на душу населення все ще буде меншим, ніж половина американського, хоча Китай і стане найбільш потужною країною на Землі. Навіть якщо це і є дуже страшною перспективою для решти світу, з потужним комуністичним Китаєм усе ще можна буде жити в мирі. Це вимагатиме зусиль і розуміння з обох сторін, але погляньмо в очі правді - нинішні лідери просто не здатні впоратись з цим завданням. Тож не схоже, що напруга між США і Китаєм зникне, які би торговельні угоди в короткостроковій перспективі вони не підписали.
Переклад НВ
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
