Перші кроки Зеленського

Колись я починав свій робочий день з того, що запитував у прес-секретаря, чи не написали часом якоїсь гидоти про Україну в російських ЗМІ. Якщо мені відповідали, що ні, я розумів: значить, не спрацювало. За реакцією ворогів України зараз приблизно так само можна оцінити і візити Зеленського до Парижа та Берліна. На прямі коментарі з Росії я не натрапляв — там, як вже говорилось, вичікують та аналізують. Та якщо проросійська колона у вигляді Опозиційної платформи весь час каже, що «все ще гірше, ніж за Порошенка», значить позиція збережена.

Результати побачимо вже в липні, коли зовнішньополітичні радники країн Нормандської четвірки узгодять або ж ні порядок денний, і стане відомо, чи бути зустрічі. Ось тоді Росія швидко почне розкривати карти і стане зрозуміло, змінюється її позиція чи залишається такою ж, як за попереднього українського президента. Як тільки в обговоренні зайде мова про новий формат та інші важливі для України теми, ми так само до кінця збагнемо і позицію західних партнерів. Хоча наразі всі співрозмовники і заявили, що тема територіальної цілісності обговоренню не піддається, а всі санкції буде збережено — тобто, позиція незмінна.

Зеленський вже вдруге зустрічається з президентом Франції Макроном, хоча наразі зарано говорити, що між ними склалась якась особлива форма співпраці чи особисті зв’язки. Безумовно, існує таке поняття як людська симпатія, і часом вона дуже непогано спрацьовує. Натяки на щось подібне між Зеленським і Макроном є, та з огляду на протиріччя щодо важливих для нас питань, мене ця перспектива не надто надихає. Позиція Франції щодо повернення Росії до ПАРЄ та Північного потоку-2, якщо говорити дипломатично, є не надто позитивною, а якщо недипломатично — то може навіть і проросійською. Хоча вони там і знаходять свої аргументи і докази того, що треба щось робити. Так, робити і справді треба — та тільки не за рахунок України. Тож якщо цей особистісний момент між двома президентами і є, то станом на сьогодні він ще не працює. Та, можливо, спрацює пізніше.

Питання повернення Росії до ПАРЄ може стати справжнім тестом на те, цінності чи ціни візьмуть верх у підходах західних лідерів. Якщо переможуть ціни — так звані прагматичні підходи, коли щось «вигідно», «бо так треба» чи «всім буде краще», але за рахунок України — це означатиме початок занепаду Ради Європи як такої. Це буде крок в бік девальвації цінностей, який дозволить багатьом країнам дивитись на порушення прав людини крізь пальці, а в разі зауважень показувати на Росію, якій все можна, а відтак можна і нам. З такої далекоглядної перспективи на цій організації можна буде ставити сумну крапку.

Звісно, цей акт у п'єсі не останній. Можливо, наступного тижня ми відзначимо, що в європейських лідерів на першому місці таки цінності, та щонайменше зараз, аналізуючи позиції урядів — і передусім французької влади — ситуація, на жаль, не надихає.

Як можна оцінити перші зовнішньополітичні кроки Зеленського? У всякому разі я можу сказати, що мені подобається те, що зміни курсу не відбулось. Розставлені чіткі акценти як щодо Росії, так і необхідності її стримування як країни-агресора і покарання за те, що вона робить. Принципово важливо, що підтвердився курс на ЄС і НАТО. Питання лише за тим, як ці красиві правильні гасала будуть реалізовувати — як тільки це почне вимальовуватись, з’явиться і можливість дати оцінку практичним крокам Зеленського.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени