Путін нарощує м’язи в Африці

Не обійшлося без допомоги Євгена Пригожина — улюбленого підрядника президента РФ в таких особливих проектах, що варіюються від виборів у США до порятунку сирійського диктатора.

На разі Путін здобув внутрішній вплив над Центральною Африканською Республікою (ЦАР) з її стратегічно важливим розташуванням і пріоритетним доступом до нафти, діамантів, золота і покладами урану. Принаймні саме так пояснює цю базову ціну геополітичної хитрості американський чиновник з уряду США, що вже багато років спостерігає за подібними схемами.

Історія починається з президента Фостена-Арканжа Туадера, якого хоч і справедливо обрали в 2016 році, та нині він з усіх сил намагається встановити контроль над більшою частиною країни. Солдати з миротворчої місії ООН працювали над тим, щоб стабілізувати ситуацію у країні на фоні зіткнень між конкурентними воєнізованими угрупуваннями, але даремно.

Це був момент, коли Пригожин — через ресторанний бізнес його часто називають «шеф-кухарем Путіна» — вийшов наперед із грішми, навчаннями, воєнізованою підтримкою та іншою допомогою. (Це той самий Пригожин, обвинувачений Робертом Мюллером у фінансуванні фабрики тролів для впливу на президентські вибори в США-2016.) Росія забезпечила президента ЦАР своїм радником з національної безпеки, російським розвідником Валерієм Захаровим, який й досі його обслуговує.

Ласкаво просимо до нової ери змагань великих держав, що розвертається глобально — часом тихо, а часом і ось так яскраво. Історія з ЦАР слугує подальшим доказом того, що автократичні суперники Америки — Росія та Китай — проявляють куди більшу операційну креативність та стратегічну цілеспрямованість, ніж їхні партнери — в цьому випадку Франція і США.

Вашингтон відкинув ЦАР — багату на природні ресурси країну зі стратегічним розташуванням між мусульманською північчю Африки і християнським півднем — як місце маргінального значення. Хоча тепер американські чиновники намагаються дати відповідь.

Аби зусилля щодо ескалації ситуації в Африці не пропали, Путін і президент Єгипту Абдель Фаттах Ас-Сісі планують зібрати 50 африканських лідерів на перший у світі російсько-африканський саміт у Сочі цього жовтня. Міністр зовнішніх справ Росії Сергій Лавров, який часто буває в Африці, сказав, що метою заходу буде зацементувати «активну російську присутність в регіоні».

Коли Москва розгледіла в Африці вакуум, утворений там після Європи і США, вона щодуху ступила туди з торговельними і бізнесовими домовленостями, пропозиціями співпраці та продажом зброї, політичною і мілітаристською допомогою. Те, в чому вона недотягує порівняно зі заходами Китаю, Росія надолужує м’язами. Часом зусилля Путіна провалюються: Росія поставила не на того скакуна в Судані та сторицею поплатилась за контракт у галузі ядерної енергетики в Південній Африці, що виглядає зараз ще менш ймовірним після того, як Джейкоб Зума втратив владу.

Втім, успіхів Росія досягає частіше. Як РФ, так і Китай вбачають себе залученими у довготривалу гру за позиції та вплив на африканському континенті, що до 2050 року матиме 25% працездатного населення світу та стане найбільшим складом рідкісних природних ресурсів за межами Китаю. Більше того, разом ці 54 країни становитимуть найбільш важливий голосуючий блок в ООН, забезпечуючи Китай і Росію усім необхідним для блокування західних ініціатив.

І в той час як історія наростаючого впливу Китаю в Африці добре відома, конкуруюча російська версія лише недавно почала приковувати більше увагу.

Цього тижня The Guardian повідомив, що згідно з документами, які потрапили в центр «Досьє», фінансованим Михайлом Ходорковським, Росія прагне посилити свою присутність щонайменше у 13 африканських країнах — уже підписала військові угоди з 20 державами — «розбудовуючи відносини з нинішніми лідерами, налагоджуючи військові домовленості, та виховуючи нову генерацію „лідерів“ і „агентів“ під прикриттям».

Документи також містили карту, що показує рівень кооперації між «кампанією» Пригожина і окремими африканськими країнами, присвоюючи їм від 1 до 5 балів залежно від кооперації, що включає військові, політичні, економічні, поліцейські навчання, медійні та гуманітарні проекти.

Російська активність не пройшла непоміченою у Вашингтоні. Минулого грудня радник з національної безпеки Джон Болтон у своїй промові до Heritage Foundation виклав те, що сам назвав «новою африканською стратегією адміністрації Трампа».

«Якщо коротко, — сказав Болтон, — то хижацькі практики Китаю і Росії загальмували економічний розвиток в Африці, загрожують фінансовій незалежності африканських націй, подавляють можливості для американських інвестицій, втручаються в американські військові операції та становлять серйозну загрозу інтересам національної безпеки США».

Він представив відповідь з трьох частин, що включали посилення торгівлі та комерційних зв’язків, протистояння радикальному ісламістському тероризму та насильницькому конфлікту та забезпечення того, щоб американські долари, які йдуть на допомогу Африці, використовувались більш ефективно.

Проте США граються у хованки, і їм бракує не лише пропускної здатності, а й фокуса. Вони також не до кінця збагнули вимоги цієї нової, глобальної боротьби за вплив, де ціна втрат може не бути очевидною доти, доки не стане доконаним фактом.

Одним із перших, хто помітив зміщення уваги росіян на Африку, був Дж. Пітер Фам, директор африканського відділення аналітичного центру Atlantic Council. Фам не готовий прогнозувати в Африці повернення до протистояння з нульовим відліком, як на Холодній війні, та він переконаний, що США і Європа «не можуть більше ігнорувати відновлений інтерес Москви» та її переформування стратегічної мережі доступу.

Базований у Вашингтоні Інститут вивчення війни відслідковує кілька ліній, куди спрямовані російські зусилля: військове базування, кооперація в сфері безпеки, захоплення ринку ядерної енергії, що розвивається, отримання доступу до природних ресурсів, використання приватних військових підрядників і нарощування експорту сільськогосподарської продукції, зокрема зерна.

Одна з найбільш промовистих потуг, що раніше цього року висвітлювалось у документальному фільмі BBC, включає російську кампанію впливу на президентські вибори в Мадагаскарі. Відповідно до ВВС, росіяни працювали з 6 з 35 кандидатів на президентство. Ті з них, хто отримав російські гроші, повідомили ВВС, що їм дали інструкції відступити і підтримати головного кандидата, якого також підтримувала Росію, коли стало очевидно, що він виграє.

Втім, відслідковування різноманітної російської діяльності в Африці може бути небезпечною грою. Минулого липня три російські журналісти, які розслідували воєнізоване втручання Пригожина в ЦАР, були знайдені застреленими за межами столиці.

Ціна для Росії за здобуття впливу в ЦАР може бути маленькою. Та ціна для США і африканців, так само як і нехтування російського зміщення уваги, може бути куди вищою.

Переклад НВ

Новое Время має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Фредеріка Кемпа. Републікацію повної версії тексту заборонено

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени