Як не повернутись до старої школи

У кожної реформи, чи то пак — трансформації, що покликана принести конкретному суспільству переваги у майбутньому, є одна особливість. Зміни починаються з ідей та ініціатив десятків, іноді одиниць візіонерів. І не важливо, виступають з ініціативою активісти, чи політичні лідери — в неї мають повірити мільйони тих, кого вона безпосередньо стосується, і погодитись тисячі тих, чиї інтереси вона так чи інакше зачіпає.

Аби це сталося, потрібна крута історія, де пояснення необхідності змін зведено до рівня міфу. Так формуватимуться питання чому і заради чого. А далі, після прийняття політичних рішень — і відповіді на питання що, як, і скільки. Так з’являються прагматики, процедури і механізми. Та подекуди саме тут і губляться відповіді на попередні запитання, а часом і те, заради чого все починалося. Саме такий ризик виникає у процесі підготовки законопроекту «Про повну загальну середню освіту». В ідеалі він має створити нормативно-правові механізми для впровадженням концепції Нової української школи, та може статись так, що механізми будуть створенні - та не для сенсів НУШ.

«Школа має бути в авангарді суспільних змін», — неодноразово звучало на презентаціях концепції. Однак як у школі, так і структурах, що регулюють навчальний процес, працюють чимало людей, обтяжених досвідом минулого. Підсвідомо чи навіть цілеспрямовано вони опираються змінам.

Формула нової школи містить 9 основних компонентів:

1. Новий зміст освіти, заснований на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в суспільстві.

2. Умотивований учитель, який має свободу творчості та розвивається професійно.

3. Нова структура школи, що дає змогу добре засвоїти новий зміст і набути компетентності для життя.

4. Децентралізація та ефективне управління, що дасть школі реальну автономію.

5. Педагогіка, що ґрунтується на партнерстві між учнем, учителем і батьками.

6. Орієнтація на потреби учнівства в освітньому процесі, дитиноцентризм.

7. Наскрізний процес виховання, що формує цінності.

8. Справедливий розподіл публічних коштів, що забезпечує рівний доступ усіх дітей до якісної освіти.

9. Сучасне освітнє середовище, що забезпечить необхідні умови, засоби і технології для навчання учнів, освітян, батьків не лише в приміщенні навчального закладу.

Власне все це і «запаковано» у визначенні меті середньої освіти у тексті рамкового закону «Про освіту». «Всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству…» Ну і далі по тексту.

Однією з ключових новацій рамкового закону є тема індивідуальних освітніх траєкторій. Проте текст законопроекту «Про повну загальну середню освіту», що регулюватиме практичне втілення цієї ідеї, ставить переважно застороги і не передбачає заохочень. Наприклад, «індивідуальна освітня траєкторія в закладі освіти реалізується за умови наявності необхідних для цього ресурсів». Але відповідальності забезпечити необхідні ресурси не покладено ні на засновника навчального закладу, ні на адміністрацію, ні на центральні органи влади. За таких умов навчання за індивідуальним навчальним планом стане радше винятком ніж новою нормою.

Не менш істотно впливатиме на індивідуалізацію навчання і система оцінювання. У тексті законопроекту вона залишається доволі «пласкою» і лінійною, зведеною до 12-бальної системи, до якої, зокрема, мають бути приведені й авторські системи оцінювання, що допускаються в школах. Підсумковим оцінюванням, як і раніше, залишається ДПА і ЗНО, що на практиці означатиме домінування тестів і контрольних. Як за такої моделі оцінити такі компетентності як вміння працювати в команді, підприємливість, критичне мислення, тощо?

Цілковито випущений у тексті законопроекту фах тьютора, що покликаний допомагати учням, батькам та вчителям спільно формувати індивідуальну траєкторію. Нині його ефективно використовують приватні школи. Є опис професії, інструкції, асоціації тьюторів, сертифіковані програми. Та ті, хто відповідає за державну політику, вперто цього не помічає, так само як довго не помічали низку інших професій, що виникли в процесі диджиталізації суспільства. Аж поки програмісти і цифрові продукти не почали змінювати світ і придумувати електронний уряд, що замінить тих, хто до останнього не бажав помічати, куди рухається світ.

Отже, що необхідно змінити в законопроекті?

— закріпити право кожного учня і вчителя на індивідуальну освітню траєкторію, а до обов’язків засновників шкіл включити створення належних умов для її реалізації;

— зафіксувати, що педагогічні працівники є передусім спеціалістами з людського розвитку, а також передбачити у школах посаду тьютора, функції якого можуть виконувати і досвідчені педагоги;

— дозволити оцінювання на основі особистісного індивідуального профайлу, що включає самооцінку, взаємне оцінювання учнів одне одного, зворотній зв’язок від керівників проектів та менторів;

— а заразом доповнити статтю 36 про зовнішнє незалежне оцінювання пунктом, за яким учні, які здобували повну загальну середню освіту за індивідуальним навчальним планом, можуть замість традиційного ЗНО презентувати результати навчання шляхом особистісного освітнього профайлу.

Це лише мінімальний перелік змін. Але вони конче необхідні для того, щоб школа стала справді новою, а не оновленою старою, де програма все ще вище особистості, а примус і контроль переважають мотивацію та зацікавлення.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени