Чому Захід ігнорує Сирію та інші війни?

За словами одного західного лікаря, який місяць тому повернувся з місії милосердя у північно-західній провінції Сирії Ідліб, російська бойова авіація здійснила напад на не менш ніж 13 лікарень, три з яких попередньо заявили про свої географічні координати ООН. Наразі вважається, що російські напади на лікарні та застосування режимом Асада бочкових авіабомб вбили сотні мирних жителів, і змусили піти світ за очі 150 тисяч нажаханих людей. Враховуючи те, що режим Башара Асада утримується від використання хімічної зброї, здається дуже малоймовірним, що хтось хоч пальцем поворухне, щоб захистити сирійських громадян, а в подальшому і Захід.

ЄС різко засудив цю останню хвилю воєнних злочинів Росії та Асада. Згідно зі словами голови з питань зовнішньої політики, Федеріки Могеріні: «Нещодавня військова ескалація у північно-західній Сирії з повітряними і артилерійськими обстрілами, націленими на школи та лікарні, включаючи використання бочкових бомб, являється неприйнятним порушенням міжнародного права… Надто багато життів було втрачено, надто багато страждань зазнав сирійський народ».

І тим не менш, за останні вісім років ведення війни у Сирії проти її громадян — державного терору, спрямованого на те, щоб розділити озброєних повстанців від їхньої бази суспільної підтримки — стало, насправді, цілком прийнятним для Заходу в оперативному контексті. Тільки тоді, коли сирійський режим додав хімікатів до своєї іншої смертоносної зброї, хтось на Заході - й це був президент Дональд Трамп — відреагував у військовий спосіб. Бочкові бомби — великі контейнери, що зазвичай заповнені металоломом і вибухонебезпечними предметами, виштовхуються з рамп завислих у небі гелікоптерів — навмисне використовують для терору та вбивств без розбору. Людина, відповідальна за це, тобто Асад, донедавна заперечував, що бочкові бомби (так само як і хімічна зброя) навіть існують в його середньовічному арсеналі.

У часи адміністрації президента США Барака Обами риторичні реакції на ці звірства часто були мелодраматичними як за тоном, так і за жанром. Подібно Могеріні, американські чиновники у Вашингтоні та в ООН голосно визнавали «неприйнятність» цих спрямованих на суспільство звірств Асада та його зовнішніх союзників. Насправді ж, вони якраз приймали ці злочини. Насправді ж, вони забезпечували їм промоцію, даючи зрозуміти, що за цими яскравими словами обурення не стоїть нічого. В’ялі формулювання про те, що «нема військового рішення сирійської кризи», і про те, що «Рада Безпеки знову не захистила сирійський народ» слугували яскравим зеленим світлом для російського президента Володимира Путіна робити все, що завгодно, і не лише в Сирії, а й в Україні та будь-де ще. Він підозрював, що Заходу бракує лідерів і стержня. І він був правий.

Для деяких оглядачів громадянська бійня в Сирії - якою би скорботною вона не була, особливо коли фото мертвих, поранених і нажаханих дітей перебирають на себе 20 хвилин уваги медіа — це просто гуманітарний виклик, що як такий не досягає рівня зовнішньої політики та серйозного занепокоєння щодо національної безпеки. Турки, йорданці, ліванці та німці можуть відрізнятися, але США, що прийняли великою мірою 68 сирійських біженців у 2018 році, можуть з легкістю класифікувати мільйони біженців і внутрішньо переміщених — абсолютну половину довоєнного населення Сирії - як питання, що має вирішуватись на рівні ООН і громадських організацій. Та затерши слово «ніколи більше» чи законодавчо обмеживши їх застосування до цього рідкісного підвиду масового народного вбивства, відомого як геноцид, безвольний Захід ставить під загрозу власну безпеку.

Войовничий ісламістський екстремізм, наприклад, є продуктом некомпетентного, нелегітимного керівництва у багатьох частинах мусульманського світу. Асад — саме уособлення політичної нелегітимності. Його прагнення спалити Сирію дотла, щоб зберегти свій титул, зробило його головним рекрутером до лав ІДІЛ (ДАІШ, ІД, Ісламської держави) у світі. Так, «фізичний халіфат» ІДІЛ у Сирії та Іраку був знищений, проте тисячі бійців у цих двох країнах залишаються на свободі, й один Бог знає, скільки ще таких спустошених і несамовитих людей по всьому світу готуються відтворити вбивства у великодню неділю на Шрі-Ланці. Асад і його нинішній союзник у Іраку, прем'єр-міністр Нурі аль-Малікі, задіяли всі свої таланти в некомпетентності, корупції та політичному сектантстві, щоб повернути Аль-Каїду в Іраку до життя у вигляді ІДІЛ. Для Асада мирні жителі якраз і були тим основним інгредієнтом його власного, закликаючого ІДІЛ, диявольського зілля.

Асад використовував бочкові бомби з 2012 року. Майбутні історики цілком можуть дозволити собі запитати, чому Захід — а особливо США — дозволили йому тримати при собі повітряні сили (ротаційне та постійне крило), спроможні тероризувати та вбивати громадян у таких великих кількостях. Ліквідація цих убивчих активів не вимагала би інновацій у військовій науці. Для адміністрації Обами причинами могло бути небажання образити Іран і загальний скептицизм щодо придатності та компетенції американських військових сил. Для адміністрації Трампа хімічна зброя виявилась червоною лінією — величезною червоною лінією — як для президента, який відкрито заявив про своє бажання спостерігати за Сирією у дзеркало заднього виду.

Росія, Асад і бойовики під командуванням Ірану цілком можуть обмежитись чимось на кшталт великої авіа чи наземної операції, що могла би змусити три мільйони людей кинутись навтьоки назустріч Туреччині. Російський президент Володимир Путін, можливо, хотів би зберегти ймовірність витіснити Туреччину з НАТО і перетворити країну на серйозного покупця російської зброї. Немає сумнівів, що Асад хотів би піти якнайдалі в північно-західній Сирії, яку би винесли на собі росіяни та іранці. Та у Кремля повно інших справ, тож Асад може закінчити тим, що надкушуватиме Ідліб по одному шматку за раз.

Утім, риторично «неприйнятне» масове вбивство і терор мирних жителів продовжить посилюватись у Сирії на різних рівнях. Не беручи до уваги хімікатів, Захід інертно прийняв гротескну злочинність у Сирії - поведінку, що, ймовірно, буде відтворена в різних частинах земної кулі, коли крадучи, некомпетентні диктатори зіштовхнуться з народними повстаннями. Наслідки такого відречення вже були, і будуть в майбутньому. І вони не будуть хорошими — навіть для тих, хто пішов на це відречення.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікація повної версії тексту заборонена.

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени