Перший місяць Зеленського. Що ми маємо?

Володимир Зеленський став шостим президентом України 30 травня. Обрання політичного новачка породило низку запитань щодо відсутності управлінського досвіду, зв’язків з олігархом Ігорем Коломойським, структурою його вузького оточення, а також пріоритетів на посаді. Зеленський місяць як президент, але ці питання досі вимагають відповідей, і чимало що ще попереду, так як нині політична увага змістилась на парламентські вибори. Тим не менш, його заяви загалом були обнадійливими. Уряд США виражає стримуваний оптимізм і запросив Зеленського відвідати Вашингтон.

Багато хто ставив під сумнів серйозність участі Зеленського у президентській кампанії. Популярний актор фактично не мав політичного досвіду. Він вів нетрадиційну кампанію, давши лише кілька інтерв'ю, вочевидь надаючи перевагу тому, аби погляди виборців формував його телевізійний образ. Ця стратегія спрацювала. Він переміг тодішнього президента Петра Порошенка з майже 50% перевагою.

За місяць роботи Зеленський не мав часу, щоб втілити нову політику. Він розпустив Раду, що стало тригером для дочасних парламентських виборів, запланованих на 21 липня. Законність цього рішення оскаржується в Конституційному Суді, хоча головні політичні партії, здається, готові до дострокового голосування. Опитування говорять, що переважна більшість українських виборців схвалює ідею дочасних виборів.

Результати парламентських виборів важливі. Зеленському необхідна коаліційна більшість, що підтримуватиме його порядок денний і схвалить призначення людей на посади прем'єр-міністра і до Кабміну, з яким він зможе працювати. Тож припускаючи, що Конституційний Суд не визнає недійсним дострокове голосування, наступного місяця вся увага буде зосереджена на політиці. Опитування говорять, що партія «Слуга народу» Зеленського добре покаже себе на виборах.

Та є причини і для побоювання. Окремий набір питань до нового президента сфокусований на його відносинах з Коломойським, власником телеканалу, що транслює комедійне шоу Зеленського. Коломойський, який минулі кілька років прожив у Швейцарії та Ізраїлі, повернувся до України майже відразу ж після обрання Зеленського.

Зеленський намагався дистанціювати себе від олігарха, заявляючи, що він ставатиме на сторону державних інтересів і проти Коломойського у його судових маневрах отримати назад контроль над ПриватБанком, що був націоналізований у 2016 році після того, як у нього виявили дефіцит капіталу на понад 5 мільярдів доларів. Зеленський також відхилив пропозицію Коломойського оголосити Україні про дефолт перед МВФ.

Тим не менш, за всім цим треба спостерігати. Ключові гравці у вузькому колі нового українського президента мають близькі зв’язки з Коломойським, особливо Андрій Богдан, якого Зеленський призначив головою своєї адміністрації. Президент привів серйозну кількість своїх колег з розважального та бізнесового світів до уряду, а тому за їх роботою ретельно спостерігатимуть.

Зеленський також зробив кілька схвальних призначень. Олександр Данилюк став секретарем Ради національної безпеки та оборони. Як колишній міністр фінансів, який зіграв роль у націоналізації ПриватБанку, він зможе слідкувати за впливом Коломойського. Новий президент номінував Вадима Пристайка, кмітливого і бувалого дипломата, на посаду міністра зовнішніх справ. Він назначив Айвараса Абромавічуса, реформістського екс-міністра економічного розвитку, членом наглядової ради Укроборонпрому — конгломерату, що домінує в оборонно-промисловому секторі України та був частим об'єктом обвинувачень у корупції.

Зеленський також каже правильні речі. Він очевидно дав зрозуміти, що боротьба з корупцією буде на першому місці його порядку денного. Переконання у тому, що Порошенко не зміг приборкати корупцію і зменшити вплив на країну олігархів, зіграло значну роль для його електоральної поразки. Тою мірою, в якій Зеленський має політичне чуття — а з його кампанії та перемоги виходить на те, що має - він, ймовірно, розуміє, що реальна боротьба з корупцією стане ключовим орієнтиром, за яким його судитиме електорат.

Що стосується зовнішньої політики, то тут Зеленський демонструє неухильність курсу. Він підтвердив спрямованість України на повну інтеграцію з європейськими та євроатлантичними інституціями, виразивши бажання долучитись до ЄС і НАТО. Свій перший закордонний візит як президент він здійснив до Брюсселя, аби зустрітись там з лідерами ЄС і НАТО, 17−18 червня відвідав Париж і Берлін, і прийматиме саміт Україна-ЄС у Києві 8 липня.

Зеленський запропонував референдум щодо членства в НАТО, хоча не сказав, коли він мав би відбутися і яке питання постане перед виборцями. Дещо непокоїть те, що це є потенційно отруйна пілюля, яка може звести нанівець заяву України на членство. Чиновники, близькі до Зеленського, не вважають, що референдум може показати байдужість української громадськості та ускладнить політикам подальшу зміну курсу.

Відповідь на продовження російської агресії, особливо окупації частини Донбасу на Сході України, становить перший пріоритет у зовнішній політиці Зеленського. Мати справу з російським президентом Володимиром Путіним буде нелегко. Кремль здається спрямованим на те, щоб завести Україну назад на московську орбіту, а якщо не вдасться — розвалити її.

Хоча російське керівництво очевидно демонструвало своє бажання поразки Порошенка, воно не послало позитивних сигналів Зеленському. Після його обрання Москва заявила про свою готовність видавати російські паспорти тим, хто проживає в окупованому Донецьку. Росіяни і їх проксі-сили відзначили візит нового президента до Брюсселя збільшенням кількості обстрілів через лінію розмежування.

Судячи з усього, будь-які міркування Кремля щодо змін у своїй політиці зачекають до парламентських виборів, коли Москва оцінить свої шанси, виходячи з результатів політичних сил. Ключове питання для Зеленського — і для прихильників України на Заході - ймовірно, залишиться, і воно полягатиме в тому, як змінити для Кремля співвідношення витрат і зиску так, аби Росія справді прагнула до миру.

Зеленський закликав до нового імпульсу мирних зусиль, але уникнув конкретики. На відміну від свого попередника, новий президент сказав, що намагатиметься більш активно достукатись до українців на окупованій частині Донбасу. Це має сенс: звичайним людям необхідно відчувати те, що коли конфлікт закінчиться, їх будуть раді вітати як повноцінних громадян України.

Новий український президент провів на своїй посаді лише місяць, і йому все ще необхідно визначитись зі своїми політичними пріоритетами і мірою своєї незалежності. Стриманий оптимізм виглядає нині доречним. Звісно, були часи, коли розвиток подій в Україні давав підстави для неабиякого оптимізму, та все завершувалось тим, що українці та оглядачі (включаючи мене) лише розчаровувались. Сподіваймося, що на цей раз буде інакше.

Переклад НВ

НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок AtlanticCouncil. Републікування повної версії тексту заборонене.

Оригінал опубліковано на Atlantic Council

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени