Зеленський у Франції. Підсумки та неприємна правда
Україна і партнери на Заході мають розбіжності у поглядах на те, як краще стримувати Росію
Отже, дещо поступово нормалізується.
Псевдодержавницький стогін на тему «як же він буде вести міжнародні переговори?» поступається місцем нормальній дискусії і критиці смислів.
І тут, говорячи про візит президента Зеленського до Франції, не варто боятися того, що він про щось не домовився з Макроном.
Просто Зеленський не є фанатом «заливного стилю» в інформполітиці про те, що в ході візиту «відбулась звірка годинників», а «сторони скоординували плани по зміцненню міжнародної коаліції на підтримку України та розширенню режиму санкцій проти Росії через окупацію Криму і Донбасу».
А немає сумніву, що ще рік тому саме такі результати точно таких переговорів нам у подібних висловах і пояснювали б. І попробував би я не погодитися. Точніше я пробував, не погоджувався, і відразу ставав зрадофілом, і тим, хто не розуміє «страшний і таємний план».
А правда проста — так, Україна і партнери на Заході мають розбіжності у поглядах на те, як краще допомогти Україні, і як краще стримувати Росію. Так завжди і було. Це результат засадничо різних інтересів. Європі важливо аби не було гірше (чи аби все виглядало не так погано, як є), а Україні — війна і окуповані території.
Розбіжності ці далеко не вичерпуються темою Ради Європи. Та й тема Ради Європи має цілком інакше прочитання у нас і кількох країнах Європи, що поділяють нашу позицію (до речі, саме поділяють нашу позицію, а не за огидним у брехливості формулюванням українського агітпропу «підтримують Україну у цьому питанні»).
Не погоджуватися у розмові з другом, від якого залежиш, — це теж майстерність дипломата.
Франція і у питанні Північного потоку-2 схиляється на бік німецько-російських бізнес-інтересів, а не на сторону України.
І у питанні досягнення отут уже спільної мети — повернення Україні окупованих території Донбасу ми іноді маємо різне бачення шляхів її досягнення.
Правда вона така. Не завжди красива і приємна.
До президента Зеленського і його зовнішньополітичної команди маю лише одне питання, чи краще сказати, коментар — позиція України щодо війни на сході усе більше і стилістично, і по суті нагадує те, що говорилось і робилось Порошенком.
Тут варто задуматися над простим, але прикладним питанням, — якщо увесь час бити молотком по пальцю, то чи зміниться результат? Тобто, якщо робити і говорити, як робив і говорив Порошенко — чи варто очікувати інший результат? В тому числі і від зустрічі в нормандському форматі?
Ну, і, говорячи про Париж, як не згадати про cherchez la femme? Особисто я нічого, окрім позитиву, не міг сказати про Марину Порошенко. Але Олена Зеленська і виглядає, і звучить ще більш переконливо (а хвилювання від самітів невдовзі пройде).
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
