Китайська надія Володимира Путіна

Щорічний Санкт-Петербурзький міжнародний економічний форум пройшов минулого тижня зі звичною помпезністю. Але традиційна мета — привабити західні інвестиції, була очевидно заміщена прагненням прорекламувати силу зв’язків між Росією і Китаєм. Президент Сі Цзіньпін був почесним гостем форуму, і напередодні відвідав Москву, провівши тривалі зустрічі з президентом Володимиром Путіним. Обидва лідери доповнили свої перемовини новими описами надзвичайно дружніх відносин: так передача двох молодих панд на 15 років проживання у Московському зоопарку мала на меті суттєвим чином продемонструвати це ідеальне зближення. Обіймаючи свого дорогого китайського друга, Путін прагне показати, що він не буде плакатись, пропускаючи зустріч західних лідерів, які зберуться у Франції для святкування 75-ої річниці висадки союзників у Нормандії — подія, що в розумінні Росії так чи інакше мала другорядне значення для кінцевого результату Другої світової війни.

Безпрецедентне китайське домінування на саміті-конференції в Санкт-Петербурзі — з Народної Республіки прибуло близько тисячі гостей — насправді не позначило якогось конкретного зрушення в економічній співпраці з приймаючою країною. Через п’ять років відтоді як Путін у травні 2014 року відвідав Шанхай, давши поштовх новим двостороннім відносинам, кількість обіцянок і меморандумів порозуміння значно перевищила помірну кількість проектів, що реалізуються. Китайські підприємці та державні компанії дещо стримані щодо намірів інвестувати в Росію, особливо в її фінансовий сектор, що видається вразливим у зв’язку зі західними санкціями. Прагнучи замаскувати це недопрацювання, Путін виступив проти надмірної популярності долара США як світової валюти і назвав натиск Америки на Huawei «першою технологічною війною цифрової ери». На іншому показному шоу підтримки Китаю російський есмінець Адмирал Виноградов небезпечно наблизився до американського крейсера Chancellorsville у Східнокитайському морі. А після цього російський уряд виступив з лицемірним протестом, направленим на Вашингтон.

Упадаючи за своїм китайським партнером, Путін водночас намагався стояти на своїй позиції проти «гегемонії» США і посилав позитивні сигнали президенту Дональду Трампу в очікуванні їхньої можливої зустрічі на саміті G20 в Осаці, що згодом відбудеться цього місяця. Він заявляв, що сформована США модель глобалізації переживає серйозну кризу та може підштовхнути глобальну економіку до стану глибокого хаосу. Відтак Путін у своїй риториці зайшов куди далі ніж Сі, який за звичкою надає перевагу тому, щоб зображати з себе дбайливого менеджера глобалізації. Та в той же час Путін підкреслює готовність Росії культивувати діалог з США, особливо щодо контролю над озброєнням, і навіть натякнув на його готовність облишити підтримку обложеного режиму Ніколаса Мадуро у Венесуелі. Він детально зупинився на ризиках гонки озброєнь у космосі - темі, що гостро хвилює Москву через все глибші проблеми в російській космічній індустрії, що не може затьмити безглузде запрошення голови Роскосмосу Дмитра Рогозіна збудувати спільну космічну станцію на Місяці.

Кінець кінцем, мета Санкт-Петербурзького форуму — якщо відкласти вбік створення двосторонніх відносин з Китаєм — була підірвана і применшена невиліковною слабкістю російської економіки. Відданий Путіну екс-міністр фінансів Росії Олексій Кудрін оцінює національне зростання на якийсь 1% у 2019 році. Починаючи з 1 січня, міжнародні інвестори зняли з російського фондового ринку більше одного мільярда доларів, а китайські компанії вимагають привілеїв і гарантій, які російська влада надати не спроможна. Ціни на нафту продовжують залишатись головним фактором непевності, та не менш важливим драйвером є все більший тягар заборгованості домогосподарств, спричинений довгостроковими контрактами. Ідеї Путіна з подолання стагнації по суті китайські: збільшити державний контроль над економікою і направляти більше грошей в розвиток інфраструктури через «національні проекти». Втім, що працює в Китаї, те йде в нікуди в Росії - головним чином через зажерливість, гонор і некомпетентність босів державних корпорацій. Промовистим є те, що під час свого виступу на форумі Ігор Сечін, голова гігантського державного постачальника нафти «Роснефть», намагався перекласти вину за економічну неефективність Росії прямо на США. Проте Кудрін і багато інших учасників форуму вказали на хижацький тиск на бізнес з боку різноманітних правоохоронних структур.

Одним із яскравих прикладів такого хижацтва є нинішнє переслідування Майкла Калві, американського інвестора, якого звинувачують в шахрайстві. Втім, його справа тримається на таких непереконливих свідченнях, що наміри певних сил конфіскувати його фонд Baring Vostok очевидні. Багато російських бізнесменів сподівались, що Калві дозволять відвідати Санкт-Петербурзький форум, чого не сталось. Подальшим нагнітанням ситуації став недавній арешт у Москві Івана Голунова, журналіста-розслідувача, який викрив кілька випадків приголомшливої та безсоромної корупції. Навіть російські популярні медіа відчули себе зобов’язаними долучитись до відчайдушних вимог ліберальних коментаторів і активістів його звільнити. Кремль ретельно готувався до політичного шоу та бізнес-розваг у Санкт-Петербурзі. Тож він не сподівався, що такі незначні деструктивні моменти розкриють всю глибину економічного грабунку, що практикується «опікунами» путінського режиму, яких мало турбує збентеження іміджмейкерів.

Схоже, що Путін не розуміє: «експропріація» деяких недостатньо лояльних бізнесових підприємств і покарання дрібних порушників може вплинути на його макроекономічні зусилля, так само як і на амбіції відновити глобальне врядування. Президентська свита тим часом прагне покращити економічне становище Росії та забезпечити популярність свого верховного лідера, підробляючи статистику та наказуючи внести правки в соцопитування. Самообман — це типовий промах авторитарних режимів, але Китай навряд чи надурити. Для Сі підтримування високих показників економічного росту є фундаментальною політичною ціллю, і готовність Путіна пожертвувати бізнес-активністю ради задоволення апетитів своїх силовиків навряд чи викликає повагу. Китай визнає Росію як економічного лузера на конкурентному глобальному ринку, і виглядає корисні знахідки у вирі все більш потужного російського мародерства. Відтак покладання на Пекін лише додає ризиків, які Москва безрозсудно на себе взяла, пішовши на конфронтацію зі Заходом.

Переклад НВ

Оригінал

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонене