Ахіллесова п’ята Європи

Стабільність, описана в першій європейській Стратегії безпеки в 2003 році, підкошена. Сформульована тоді концепція, замінена Глобальною стратегією ЄС у 2016 році, наочно демонструє фундаментальні слабкості Європи.

Як блок, союз не може забезпечити оборону, використовуючи «жорстку силу», оскільки його філософія спирається на мирний проект. Неминучий розквіт Китаю, кібератаки, цифровизація і загроза західній вищості, що захищається НАТО і США, означає, що європейцям доведеться вийти з тіні мирного Євросоюзу.

Подивіться на цю стабільність. Майже щодня в Україні відбуваються військові інциденти на Донбасі, куди вторглася Росія в 2014 році. Німеччина за підтримки Франції виступила як посередник між Росією і Україною на переговорах про зупинку вогню в 2015 році, але так звані Мінські угоди не забезпечили стабільний мир і не відновили територіальну цілісність України.

У Дарфур, регіон Судану, ЄС відправив миротворчу місію в 2014 році, але пішов звідти через кілька місяців, незважаючи на те, що тисячі людей вийшли на вулиці, щоб вимагати припинення військової диктатури і корупції. Раніше в червні десятки демонстрантів були розстріляні, коли зовнішні сили, такі як Саудівська Аравія, Єгипет і Об'єднані Арабські Емірати, боролися за вплив і владу.

В Єгипті ЄС вирішив, що стабільність важливіша за демократію та верховенство права, коли президент Абдул Фаттах Ас-Сісі посилив свою хватку над опозицією. Що стосується арабо-ізраїльського конфлікту, то тут ЄС обрав позицію глядача, що впливає лише через підтримку авторитарної палестинської влади і беззубу критику невпинної і нелегальної експансії єврейських поселень на окупованому західному березі річки Йордан і в східному Єрусалимі.

Коли двадцять років тому НАТО бомбив Сербію, щоб зупинити війну проти етнічних албанців у Косово, ЄС, незважаючи на всю його економічну силу, не зміг зупинити ані корупцію в регіоні, ані неблагополучну політику в Боснії та Герцеговині.

Незважаючи на те, що ЄС пишається тим, що заснований на мирному проекті, він нездатний забезпечити мир. ЄС не може проводити мирні переговори, оскільки блок відданий «м'якій силі». І в арсенал її інструментів входить допомога країнам, що розвиваються, дипломатія, миротворчі місії та поліцейські навчання. І навіть коли ЄС вводять санкції проти Росії та Ірану, ці заходи недостатньо суворі, оскільки не спрямовані на окремих людей і не підтримані «жорсткою силою».

Якщо цього недостатньо, щоб вивести європейців з омани про те, що мирний проект Європи успішний, варто просто задуматися про те, що ЄС як і раніше не може розробити політику щодо Китаю. І це не зважаючи на гідні спроби Європейської комісії нарешті затвердити довгострокову стратегію про те, як справлятися з економічним, політичним і військовим китайським впливом.

Деякі європейські лідери все ж бачать розпад Європи, створеної після 1945 року. Федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка рідко говорить про оборону і ще рідше — якщо взагалі говорить — використовує термін «жорстка сила», знає, що стоїть на кону. «Простого твердження про те, що ми насолоджуємося мирним життям вже 70 років більше недостатньо для того, щоб виправдати європейський проект, — сказала вона в нещодавньому інтерв'ю. — Без далекоглядних аргументів на підтримку Європи, європейський мирний проект виявиться в набагато більшій небезпеці, ніж може здатися».

Було б цілком логічно, якби Меркель продовжила цю думку словами про те, що Європі варто захищати свої цінності й інтереси. Але вона ухилилася від теми. «Немає сумнівів у тому, що Європі потрібно змінити свою позицію в світі, що змінився», додала канцлер. Вона згадала, як ЄС розробляв загальну стратегію щодо Африки та України. «Тим не менше, наша політична сила досі незрівнянна з економічною». Цей дефіцит повинен був включати в себе нестачу політики, що регулює безпеку й оборону.

Мішель Барньє, колишній єврокомісар і міністр закордонних справ Франції, який вів переговори про Brexit з боку Брюсселя, бачить наскрізь заплутану риторику Меркель. Нещодавно він написав, що Росія порушує міжнародне право, а Китай повсюдно залучений в стратегічне суперництво і пропонує альтернативний міжнародний порядок. США ж обрали політику захисту своїх інтересів шляхом односторонніх дій і вчинення тиску.

Прекрасно знаючи, що безпека Європи залежить від США, Барньє, проте, недвозначно стверджує, що «аутсорсинг європейської безпеки більше неможливий». Якщо він хоче, щоб його сприймали як серйозного гравця на арені міжнародної політики, ЄС повинен мати силу для підкріплення цього статусу. «Європа досі володіє істотною „м'якою силою“, але ми залишаємося лише дрібною рибкою в морі „жорсткої сили“… Європі потрібна друга нога, щоб стояти», написав він.

Європа вже була в такому положенні — від проваленої в результаті британсько-французької ініціативи, створеної в 1998 році в Сен-Мало, спрямованої на формування сил європейської оборони, безпеки та створення стратегічної культури, до запущених у 2003-му хвалених бойових груп ЄС, які так майже і не були задіяні.

Барньє закликає до перегляду стратегії оборони та розгляду «основних загроз» з якими стикатиметься Європа до 2030 року. Він хоче, щоб було створено оборонну раду, оборонну академію та оперативний штаб і сподівається, що «ці практичні кроки допоможуть розвивати спільну європейську стратегічну культуру і зроблять європейську оборону реальністю».

Погляди Барньє типово французькі, як і Меркель керується типово німецькою обережністю і пацифістикою. Але ніхто з них не зможе підштовхнути європейців до спільного об'єднання безпеки і стратегічної культури. Для цього багатьом лідерам ЄС доведеться визнати, що мирний проект ЄС ризикує стати ахіллесовою п’ятою Європи, яка стане на заваді його глобальним амбіціям.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Джуді Демпсі на Carnegie Europe. Републікацію повної версії тексту заборонено

оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени