До повного зриву. Путін закручує гайки

Віддамо належне російській владі. У нинішньому своєму стані вона гранично відверта з «просунутою» частиною суспільства, вона не потребує схвалення з боку інтелігенції і зовсім не збирається з нею «загравати».

Цього разу надії на лібералізацію прожили менше доби. Почалися вони заявою міністра внутрішніх справ Володимира Колокольцева, який — небачена в сучасній Росії справа — не тільки повідомив, що всі звинувачення щодо журналіста Івана Голунова знімаються за недоведеністю, а й про те, що ініційовано зняття з посади двох поліцейських генералів, чиї підлеглі влаштували провокацію з підкиданням репортерові наркотиків. За поняттями путінського оточення, це був акт глибокого приниження. Причому не тільки конкретного міністра, а й для Кремля в цілому. Адже побудована ним правоохоронна система не може помилятися (НКВД, як відомо, не помиляється). Відповідь пішла миттєво.

Влада скористалася тим, що москвичі, які не задовольнившись звільненням Голунова, спробували пройти московськими вулицями, щоб нагадати про численних репресованих за наказом влади — від Олексія Пічугіна, який фактично залишається заручником у справі нафтової компанії «ЮКОС», до карельського правозахисника Юрія Дмитрієва, якому наполегливо шиють справу за вигаданим звинуваченням у педофілії.

Правоохоронці відповіли на повну. Хапали всіх без розбору. Деяких били всерйоз. З 1500−2000 учасників, за даними правозахисного проекту ОВС Інфо, було затримано більше півтисячі людей. Сигнал абсолютно очевидний. Громадськості дали зрозуміти: те, що вам вдалося видряпати Голунова, — лише збіг неприємних для нас, силовиків, обставин, ніяких послаблень не чекайте. Не відпустимо нікого. Кремль переконаний, що свавілля під прикриттям судових постанов залишається ефективним способом управління країною. Так буде і надалі.

Радше, навпаки, Путін буде ще більше закручувати гайки. До повного зриву різьби. Після поліцейського погрому, що стався 12 червня, такий зрив можна вважати цілком неминучим. Поліцейські кийки — відмінний інструмент для залякування, тобто для підтримки того, що Кремль називає «стабільністю». От тільки ними не виб'єш зростаюче роздратування багатьох тисяч людей (що фіксується непідконтрольними соціологами). Тож не за горами момент, коли це роздратування очевидною несправедливістю, що просякнула всі пори путінської держави, обернеться протестом, проти якого не допоможе ніяка Нацгвардія. Роблячи ставку на залякування, на репресії, Кремль закриває для себе можливість стравити тиск в котлі. Лазівка, яку залишають — а саме: можливість кулуарних переговорів з владою, коли несправедливість очевидна, — навряд чи зможе когось задовольнити в умовах загальної кризи.

У той же час нікуди не піти від того, що марш 12 червня в черговий раз виявив головну проблему російської опозиції — органічну нездатність домовлятися з питань тактики. Для докорінних змін у країні нездатність верхів управляти, а низів — жити по-старому повинні бути доповнені наявністю в країні авторитетної політичної сили, здатної висунути гасла, які поділялися б суттєвою частиною населення.

Можливо, що такими можуть стати вимоги припинити поліцейське свавілля, від якого сьогодні страждають всі верстви російського суспільства. При цьому актуальною може бути вимога перегляду не тільки горезвісної 228-ї «наркотичної» статті КК РФ, але і всього комплексу прийнятих в останні роки законів, які фактично ліквідують конституційну свободу зібрань і маніфестацій. Йдеться і про закони, і про усталену практику, коли суди, як у випадку з «наркотичною» статтею, автоматично беруть на віру будь-які дурниці, написані в поліцейських протоколах, на кшталт звинувачення у викрикуванні «антиурядових гасел» і перешкоджанні руху пішоходів.

Не виключаю, що боротьба за скасування цих репресивних статей і репресивної практики зможе об'єднати різні опозиційні сили, так, як в кінці 80-х опозиція об'єдналася в боротьбі за скасування горезвісної 6-ї статті радянської конституції…

Текст опубліковано з дозволу автора

оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени