Чому харизма лідера не завжди працює

Дружелюбність, близькість до людей, гумор, дотепність, хороший вигляд і легка зневага до умовностей завжди допомагали кандидатам перемагати вибори. Політична позиція, характер і досвід управлінської роботи — також.

Та віднедавна особисті характеристики, що асоціюються з харизмою, стали здаватись виборцям більш важливими, ніж досвід кандидата чи його позиціонування.

Зараз, у ході підготовки до американських виборів-2020, виборці демократів дуже зациклені на спроможності своїх кандидатів бути обраними. У дискусіях про те, хто здатен здолати Дональда Трампа, основну увагу приділяють харизмі.

Та проблема в тому, що зациклюватись на харизмі - це жахлива ідея. Хоча і нині харизма як ніколи важлива з двох причин.

По-перше, політики роблять з себе персональні інстаграм-бренди. По-друге, люди у більш індивідуалістичних культурах більше цінують харизму лідерів, а США стають надзвичайно індивідуалістичними. Це означає, що при оцінюванні лідерів усе більшу роль може відігравати харизма, ніж дії.

Це пояснює те, чому оглядачі так сильно були зациклені на відсутності в Гілларі Клінтон харизми, і чому її виписані програми не змогли перемогти кількох трислівних слоганів від зірки реаліті-шоу.

Як професорка, чия викладацька і дослідницька діяльність торкається етики лідерства, я вважаю, що іти за харизмою є помилкою, тому що харизма має дуже мале відношення до тих речей, про які слід турбуватись виборцям.

Кому вигідна харизма?

Передусім харизма у диспропорціональний спосіб вигідна лише деяким кандидатам, лишаючи переваги інших.

Ставленням до себе кандидат у президенти Бето О’Рурк частково завдячує своїй молодечій здатності забиратись для виступу на столи та матюкатись на телебаченні.

Джо Байден також ставить на харизму, сподіваючись, що його образ «дядька Джо» може позмагатись з харизмою Трампа за увагу білого робочого класу.

З одного боку, «відсутність харизми високого рівня» є однією з найбільших перепон для ще однієї кандидатки, Елізабет Воррен. І якщо вже на те пішло, то це є перепоною і для інших жінок у ході виборчої кампанії. Ось маємо Емі Клобушар, яку прозвали «злою, суворою та відверто жорстокою», і Кірстен Джіллібранд, яку описали як «купу бла-бла-бла». В той же час Камала Гарріс, з чиєї привітності та зв’язку з виборцями насміхаються, вочевидь має неправильний вид харизми для того, щоб її сприймали серйозно.

Дослідження підтверджують, що такі фактори як зовнішність лідерів, їх расова приналежність та стать багато в чому впливають на сприйняття харизми.

Соціологи говорять, що чоловіки демонструють більше впевненості в своїх лідерських якостях, що розглядають як харизму. Люди вважають, що вищі чоловіки більш харизматичні за нижчих, і що азіати не такі харизматичні як білі.

І в той час як іноді психологи підтверджують, що лідери-жінки виглядають більш харизматичними за суперників-чоловіків, методи вимірювання харизми, якими послуговуються вчені, дають оманливе враження, так як вони відстежують речі на кшталт емоційного інтелекту, замість сприйняття лідерських якостей та привабливості в цілому.

Також дослідження харизми найчастіше свідчать про те, що тут шанси жіночих і чоловічих лідерів десь на однаковому рівні, що може вказувати на те, що для перемоги жінки мусять більшою мірою демонструвати свої якості, ніж їхні суперники-чоловіки, а не покладатись на те, що жінок у цілому сприймають як більш харизматичних.

Переоцінювання важливості магнетизму

У світлі того, яким нерівним чином сприйняття харизми підігрує лідерам, журналістка Ребекка Трейстер пише: «Варто задати собі питання, наскільки харизма в тому вигляді, в якому ми її розуміємо, є рисою чоловічою». І пропонує «переоцінити важливість магнетизму». У всьому. Трейстер закликає акцентувати увагу на виборі, який виходить з харизми, як на тому, «що може насправді виявитись інструментом для посилення упередженості».

Хтось може сказати, що слідування за харизмою має сенс. Мовляв, оскільки виборців більш ймовірно переконати меседжами харизматичного лідера, а вміння переконувати є важливою складовою ефективної комунікації, то харизматичне лідерство в ціні.

Але це не те, що відбувається насправді.

Вчені з’ясували, що люди оцінюють харизму не довше ніж за перші 5 секунд невербальної комунікації. Інші вчені дійшли висновку, що на сприйняття чиєїсь харизми більше впливає манера донесення повідомлення, ніж сам зміст сказаного.

І харизма часто може виходити боком. Надмірна впевненість може бути пагубною для діяльності лідерів, особливо якщо вони мають схильність переоцінювати чи недооцінювати свої здібності.

Етичні ризики харизми

Так як на сприйняття харизми дуже впливають випадкові риси лідера, а харизматичне лідерство може бути контрпродуктивним, для виборців є етично небезпечним вважати його за щось цінне.

Харизма спонукає людей фокусуватись на зовнішності кандидата і зовнішніх аспектах його особистості, замість в етичній манері обговорювати кваліфікацію чи політичні пропозиції людини. Тож навіть якщо Бето чи Байден є гідними кандидатами на посаду президента, якщо виборці підтримають когось з цих кандидатів через манеру їхньої поведінки замість широти їх політичного бачення, то ці виборці, як громадяни, зроблять помилку.

Як стверджує філософ Джейсон Бреннан, якщо люди беруться голосувати, то вони зобов’язані голосувати добре. І в той час як філософи розходяться на тому, що точно мається на увазі під «голосувати добре», загалом вони згодні: йдеться про те, що голосувати слід, виходячи з підстав, які вказують на те, що обрана особа буде хорошим лідером. Тож коли виборці надають свою підтримку, опираючи в основному на харизму, їхня підтримка безпричинна.

Гірше, якщо виборець вирішує підтримати аморального харизматичного лідера — в такому разі рішення піти за ним ще гірше, ніж рішення підтримати не того хлопця, виходячи з хибного переконання в тому, що його політичні пропозиції хороші.

Люди мають обов’язок зважувати на етичність свого вибору, коли він тягне за собою ризик аморальної поведінки, стверджують філософи Ден Моллер та Алекс Герреро. Інакше в кінцевому результаті це може не лише не послужити їх інтересам, а й зашкодити іншим людям. Виборці вирішують одне за одного, і як стверджує політичний філософ Ерік Бірбом, обирають людей, які будуть діяти від їхнього імені. Тож навіть якщо індивідуальні голоси навряд чи щось вирішують, то коли їх багато, ставки високі.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікування повної версії тексту заборонене.

Оригінал опубліковано на The Conversation

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени