Вирок антикорупціонерам?

У співавторстві з Михайлом Корюкаловим, експертом USAID #ВзаємоДія!

Боротьба з корупцією — одна з основних тем, навколо яких велась президентська кампанія. І це антикорупційне серіаліті продовжиться вже зовсім скоро — під час парламентських перегонів.

Утім, після цього настане необхідність перейти від розмірковувань, гасел та спекуляцій до даних. Починаючи з 2007 року, за підтримки USAID в Україні регулярно проводиться національне опитування щодо стану корупції. Чи змінили українці з роками своє ставлення до культури хабарництва? Чи однакова ситуація у регіонах?

Ось які головні п’ять висновків ми зробили за 11 років роботи.

Вся надія на президента

Для боротьби з корупцією у рядах високопосадовців було створено НАБУ, НАЗК та САП. Але люди покладають відповідальність за боротьбу з корупцією на президента. У 2018 році 63% українців вважали, що Порошенко відповідальний за подолання корупції. Від Ющенка викорінення корупції очікували 69% громадян, від Януковича — 78%.

Очевидно, що у сприйнятті левової частки населення протидія корупції залишиться і сферою відповідальності за каденції Зеленського. Жоден інший орган влади не концентрує на собі таких очікувань суспільства. Навіть Верховна Рада, що знаходиться на другому місці у цьому параді відповідальності. За всі роки опитування в середньому 40% населення вважали Раду відповідальною за боротьбу з корупцією. На думку українців, можливими союзниками президента у цій боротьбі можуть бути прості громадяни, громадські активісти і ЗМІ. Принаймні громадяни вірять у їх бажання боротися найбільше.

Середній клас не варіант

Прийнято вважати (і дані це підтверджують), що середній клас — освічені та забезпечені - найбільшою мірою готові підтримати антикорупційні реформи. Вони можуть вийти на мітинг, взяти участь у заходах щодо контролю за органами влади, чи просто відмовитись від участі в корупційному вчинку, повідомивши про хабарника. Здавалося б, безкомпромісність та нульова толерантність до хабарів — обов’язкові риси цих людей.

Утім, дані говорять про інше. Ті, хто готовий долучитися до подолання корупції - часто виявляються тими ж людьми, які в інших обставинах готові й до корупційних дій. Це може когось розчарувати, але має просте пояснення.

З одного боку, до антикорупційної діяльності схильні долучатися здебільшого освічені та працевлаштовані люди, які мають нерухомість та доходи. Вони не бачать органи влади та інституції у чорних кольорах, розуміють, що корупція дуже поширена, але не всюдисуща, а також усвідомлюють, що можуть мати певний вплив на уряд. Саме тому вони готові долучатися до антикорупційної боротьби.

Якщо команда нового президента зможе гарантувати безпеку та захист інтересів людям, які зважилися протистояти корупції, і доведе, що влада дійсно налаштована вживати заходів з боротьби з корупцією, то в намірах змінити країну на них можна буде опертись. Якщо ні — вони інтегруватимуться у корупційну систему та цементуватимуть її. Вони не будуть сунути свою голову в зашморг — у них досить вмінь і знань, аби пристосуватися. І такі люди частіше за інших матимуть досвід корупції.

«Неправильні» масові цінності - не кінець світу

Полишимо середній клас. Наші дослідження показали, що обдумуючи варіант рішення, який містить корупційну складову, переважна більшість громадян виходять з прагматичної мети: комфортно і за менші витрати (часу, зусиль, нервів) отримати бажаний результат. Якщо правила сформовані так, що доброчесна поведінка є більш раціональною — вони оберуть її. Якщо без корупції мети не досягти, а загроза покарання мінімальна — вони підуть на хабар.

Тому антикорупційна політика, що галасливо апелює до «європейських цінностей», але не змінює бізнес-процеси в органах влади з метою упередження та унеможливлення корупції, а відповідно і не актуалізує страх настання санкцій за порушення правил — приречена. І в цьому випадку цінності дійсно на хліб не намастиш. Натомість нульову толерантність до корупції набагато легше прищепити тим, хто не має щоденного корупційного досвіду. Тому спочатку варто поміняти щоденний досвід, а потім — цінності.

Непокаране зло зростає

Кожен восьмий українець та українка вважають побутову корупцію, з якою зіштовхується кожен другий громадянин в країні, злом. А політична корупція на найвищому рівні турбує населення навіть більше — понад 90% вважають її серйозною проблемою. Цей факт треба просто прийняти: українці очікують від вищих органів прикладу доброчесності, що стане для них сигналом незворотних змін, які в свою чергу покращать рівень сприйняття корупції в країні.

Всі хочуть бачити принцип невідворотності кримінального покарання за корупцію у дії. І чекають реалізації цього принципу на вищих щаблях. Тож без вироків для топ-корупціонерів нові обличчя при владі не зможуть змінити рівень сприйняття корупції на краще, а заразом переконати народ у щирості власного бажання її позбутись. Основною причиною корупції, на думку громадян, є фактична відсутність адекватного покарання за неї.

Важливо, щоб поодинокі вироки не підмінили собою змістовну антикорупційну стратегію. Адже, приміром, кілька ув’язнень за корупцію на митниці аж ніяк не полагодять зламану систему адміністрування митних платежів.

Усіх не пересаджати

Хоча за останні 11 років частка тих, хто мав досвід корупції, зменшилася більш ніж на 20%, ми продовжуємо жити у тотально корумпованій країні. Спад відбувається за рахунок апокаліптичних показників корупції у минулому. Тепер вони стали просто страшними. У 2018 році 42% громадян визнали, що вони або члени їх сімей брали участь у корупційних діях.

Дослідження фіксують деяке зниження рівня корупції у системі охорони здоров’я і школах. Але у більшості інших сфер змін на краще за останні 11 років немає взагалі. Майже 62% громадян, які вступали в контакти зі сферою вищої освіти, піддавались корупції, а кожен другий зіштовхувався з корупцією у сфері видачі дозволів (включаючи будівельні), в сфері охорони здоров’я, у судах, при влаштуванні на роботу на держслужбу та при взаємодії з поліцією. Цей список можна продовжувати, цифри шокуватимуть і надалі.

І це не лише вирок системі державного управління. Це ще й заклик плекати реалістичні очікування від антикорупційної політики влади.

Перед Україною стоїть неабияке завдання. Аби довести серйозність намірів, потрібно не допускати уникання топ-посадовцями справедливого покарання, але при цьому не забувати — довготермінові зміни можливі лише через системні реформи. І робити це все слід у країні, де майже половина громадян має регулярний досвід корупції. Щоб залучити їх у ряди антикорупційних активістів, слід закласти нову антикорупційну парадигму, а не проповідувати абстрактне «нове життя» та «європейські цінності».

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени