Особистий стрес-тест

«Ото вже, — подумалося мені, — я, мабуть, легко згадаю десять цитат про те, які прекрасні зміни, і ще двадцять аргументів на користь того, чому вони завжди на краще». Такий собі заспокійливий засіб для слабаків. Але в реальності, коли людина зустрічається з можливістю справжніх змін, ніхто особливо не біжить із речами на вихід, а намагається якось відсидітися у звичному і передбачуваному.

Будьмо чесними з собою: здебільшого люди не люблять змін, хоч як би переконували нас у їх користі Ніцше і Кант. Адже зміни — це однозначно стрес, а здатність протистояти стресу залежить від багатьох особистісних факторів. Так, гуру коучингу мотивують нас виходити із зони комфорту, але ми все-таки цю зону старанно оберігаємо, адже зараз — єдиний момент життя, в якому ми можемо бути впевнені. Він і є наша зона комфорту, наш час, місце й обставина, за яку хочеться міцно триматися.

Із цією славнозвісною зоною комфорту пов’язано вже багато незрозумілих речей: одні не можуть із неї вийти, інші увійти, треті — взагалі не розуміють, про що мова. Зону комфорту цілком можна сприймати і як стан, у якому людина усвідомила свої потреби, зрозуміла, які її цілі, і зробила так, щоб життя її задовольняло за головними параметрами. Але обставинам властиво змінюватися: іноді на краще, а іноді й на гірше. Нас можуть звільнити, нас можуть покинути близькі, ми можемо отримати підвищення або одружитися з донькою мільярдера. Це теж зміни, і їх теж потрібно прийняти з гідністю.

До речі, людям властиво наводити як еталонний приклад саме ті випадки, де зміни виявилися чарівним ключем, який відкрив казкові дверцята в комірчині тата Карло. Але мало хто веде статистику тих буратін, які ризикнули, але програли. Людям у принципі властиво будь-яку вибірку підлаштовувати під свій особистий запит, і зміни завжди випереджають магічне мислення: замість того, щоб робити реальні справи, ми старанно віримо в чудо.

Аби цього не сталося, змін не потрібно чекати — їх краще очолити! Тобто стати самому реформатором й ініціатором змін, які в цьому випадку цілком реально контролювати та організовувати в часі. Гарна, до речі, опція і вельми корисна. Вчені стверджують, що на звикання до нового і на формування нової звички йде 21 день. Усього 21 день деякого дискомфорту — і ви можете відчути, наскільки те, що трапилося, стало повністю вашим. Ось вона, нова зона комфорту, ось вони, нові кордони.

Звісно, це дуже усереднений показник, і він може залежати від психотипу людини та її попереднього досвіду. Та й від того, в яких масштабах плануються зміни. Якщо це особиста історія — це одне, а історія корпорації, міста, країни може бути зовсім іншою, залежнішою від факторів взаємовпливу соціуму на людину й особистості на соціум. І якщо окрема людина здатна усвідомити, прийняти і підлаштуватися під нові реалії, нехай це навіть назвуть конформізмом, то ціла соціальна група може бути інертнішою, і зміни можуть сприйматися, як люте зло, адже саме це завжди і відбувалося в історії, коли реформаторів піддавали опалі.

Не тільки зараз, а в усі часи реформи, що стосуються освіти, охорони здоров’я і землі, приймали дуже погано. І навіть мода на носіння бороди або її гоління завжди сприймалася як щось радикальне. Суспільство загалом ніяк за 21 день не впорається зі своїми звичками. Так, важливо запастися терпінням і часом і знати, що нам доведеться пережити соціальне розшарування, де одні будуть захоплено приймати все нове, а інші — нищівно критикувати. І тільки історія всіх розсудить. Хоча і вона не завжди об'єктивна.

Що ж тоді робити з нескінченною тривогою і страхом перед змінами? Усвідомити, що це цінний досвід? Відверто кажучи, не всім вдається. Радше, потрібно знайти у своєму житті щось справді вічне, постійне і спертися на це. Нехай це будуть друзі, сім'я або улюблена справа, нехай це буде мета або мрія, але нехай вона буде.

Так, нам всім у житті хоч раз доведеться змінити місце проживання і не раз — роботу, ми часто змінюємо коло спілкування і оточення, зокрема чоловіків, дружин, друзів і партнерів у бізнесі. Нікуди від змін не сховатися, і нам судилося жити в епоху змін уже без шансів на стабільність. Залишається лише одне: знайти спосіб вписатися у графік змін і насолоджуватися зміною пейзажу й облич за вікном, відкривши обійми новим емоціям, новим відчуттям і новому життю.

Колонку опубліковано в журналі НВ за 6 червня 2019 року. Републікацію повної версії заборонено.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени