Китайський броманс Путіна

Настав час хвилюватись про те, що могло би стати найбільш серйозним політичним зсувом після Холодної війни. Китайський президент Сі Цзіньпін та його російський колега Володимир Путін поглиблюють стратегічне зближення двох країн, в той час як довготривалі демократичні союзники через Атлантику все більш віддаляються.

Деякі експерти заходять так далеко, що називають це автократичним альянсом. Хоча він і не був (і навряд чи буде) освячений підписанням угоди. Посилення тиску на Пекін та продовження санкцій проти Росії з боку адміністрації Трампа допомагає обом сторонам ставати ближчими як ніколи з часів 1950-х.

Та правда постане у всій своїй повності наступного тижня, коли президент Сі відвідає Росію. Це буде вже другий візит цього року, та 29-й — з часів 2013-го. Сі відвідає та дасть промову на Міжнародному економічному форумі в Санкт-Петербурзі, а також прийме почесний ступінь Санкт-Петербурзького державного університету.

Більш важливим є те, що на основі бромансу Сі та Путіна множаться різні економічні та дипломатичні угоди, навіть якщо паралельно торговельні перемовини США та Китаю осідають на мілину. На прес-конференції віце-міністр зовнішніх справ Чжан Ханьхуей сказав, що обидві сторони, ймовірно, підпишуть спільні комюніке, що виведе їх відносини на новий рівень, які вже у 2018 році виросли в торгівлі на 24,5%, сягнувши рекордних 108 мільярдів доларів.

Говорячи про все більшу впертість Пекіна по відношенню до Вашингтону, Чжан сказав, що обидві сторони постануть перед «зовнішніми викликами» та захищатимуть безпеку та розвиток одне одного. «Ми вперто опираємось норовливому застосуванню палок у вигляді тарифів і протекціонізму, — зазначив він. — Навмисне провокування торговельних дискусій — це економічний тероризм, економічна гегемонія та економічний шовінізм».

Здоровий глузд говорить, що недовіра та історична ворожнеча, які розділяють Китай і Росію, настільки глибока, а економічна та військова асиметрія настільки велика, що будь-які побоювання щодо потенційного альянсу, який загрожує інтересам США, перебільшені.

«Та здоровий глузд більше не застосовується», — пишуть експерти Андреа Кендалл-Тейлор та Девід Шульман у Foreign Affairs. Вони стверджують, що глибина відносин між Пекіном і Москвою вже зайшла куди далі, ніж попередньо очікувалось, і що «діючи узгоджено, дві країни можуть завдати значної шкоди інтересам США, навіть якщо ніколи не сформують альянсу».

Наразі ці країни об'єднує їх спільне протистояння глобальному лідерству США, а також спільна зацікавленість у політичному виживанні, схожі автократичні системи, і особиста близькість, що тільки зросла між лідерами, які діяли з метою зосередити все більше влади у власних руках. Результатом стала близька кооперація у сферах від космічної навігації та технологічного розвитку до глобальної дипломатії та збору розвідданих.

Тож лідерам Заходу настав час облишити це своє ставлення «поживемо-побачимо» щодо еволюції китайсько-російських відносин, і починати напрацьовувати спільні стратегії, як зараз реагувати на поглиблення цих відносин, протидіяти їх небезпекам там, де вони з’являються, і стимулювати обидві сторони не гуртуватись надалі на шкоду західним інтересам.

«Цей альянс, якщо він набуде конкретики, переверне нашу глобальну політику, — пише Бруно Масас, колишній держсекретар по європейських справах Португалії, в Politico. — Уявіть міжнародну кризу, коли Росія та Китай раптом об'єднуються в один блок… Психологічно, в свідомості Заходу це буде об'єднання страху, пов’язаного з Росією, з очевидною невразливістю Китаю. Вашингтон буде відчувати себе атакованим, а Європа — заляканою і нестабільною».

Масас додає: «Це був би зовсім новий світ — і це саме те, що все швидше стає реальністю».

Що раніше гальмувало поглиблення китайсько-російських відносин, було комбінацією неохоти Пекіну надто дистанціюватись від Вашингтону та побоювань Росії бути поглинутою, особливо в економічному плані, як менший партнер у цих відносинах.

Наростання у Пекіні сприйняття того факту, що зараз він замкнувся у багатолітньому глобальному протистоянні зі США, зменшило опір Китаю назустріч більш тісним відносинам та збільшило його зацікавленість у дослідженні територій спільних інтересів. Крім того, Пекін цінує російські військові технології та дипломатичний вплив, навіть розуміючи економічну та структурну слабкість Москви.

Глибока узгодженість зовнішньої політики між Росією та Китаєм стала би відчутною від Арктики до Близького Сходу, від Північної Кореї до Венесуели.

Якщо США і більш ніж 50 країн, що до них приєднались, не зможуть усунути венесуельського диктатора Ніколаса Мадуро від влади, зовсім скоро Росія та Китай почнуть усе більше співпрацювати заради спільної мети — разом з іншими автократами захищати свої економічні інтереси та втримувати Вашингтон від досягнення його цілей з промоцій демократичних змін, навіть у його власній півкулі.

В знак подальших спільних китайсько-російських дій з підривання глобальної довіри до США, міністр МЗС Росії цього тижня відмовився брати участь в організованому американцями мирному саміті щодо питань Близького Заходу в Бахрейні, що має відбутись наступного місяця, і спрямований на те, щоб змусити палестинців піти на територіальні поступки в обмін на економічні стимули. Відмова прийшла відразу з після того, як посол Китаю в Палестині Гуо Вей оголосив, що Пекін і Москва зійшлись на тому, щоб бойкотувати подію.

Що вражає, так це стрімко наростаюче прийняття Москвою своєї ролі молодшого партнера у відносинах, де не так давно лідерство було за нею. Ще в 1990-х російська економічна війна була більшою, ніж та, яку зараз веде Китай, і протягом Холодної війни саме Москва головувала в комуністичному світі. Та зараз китайська економіка у 8 разів більша за російську. І з її щорічним ростом ближче до півночі на 6%, та з російським — у менше ніж 2%, ця прірва ще більше розширюється.

Путін підкреслив, що усвідомлює економічне домінування Китаю цього квітня в Пекіні на форумі «Один пояс, один шлях», де він з ентузіазмом віднісся до китайської ініціативи попри виклики, які це несе для російського лідерства в Центральній Азії та будь-де.

Отримуючи уже свій почесний ступінь у китайському Університеті Цінхуа, «затвердженим моїм хорошим другом президентом Сі Цзіньпінем», Путін сказав: «Я сподіваюсь, що студенти наполегливо вчитимуться і успадкують дружбу між Росією і Китаєм, аби побудувати прекрасне завтра для російсько-китайських відносин».

Національна стратегія безпеки адміністрації Трампа значною мірою зосереджена на новій ері перегонів великих держав. Та до чого вона не апелює, так це до того, як слід відповісти Америці, якщо ці двоє головних конкурентів більш рішуче згуртуються проти неї - і гратимуть із запалом, цілеспрямованістю та стратегічною ціллю, якій Вашингтон не відповідає.

Переклад НВ

Новое Время має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Фредеріка Кемпа. Републікацію повної версії тексту заборонено

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени