Децентралізація: реформа захлинається

На початку року уряд бравурно прозвітував про завершення першого етапу реформи децентралізації. І при цьому не забув розвішати біг-борди всією країною. А також задекларував започаткування нового етапу реформи. І навіть затвердив план заходів до 2021 року.

Водночас жодного якісного аналізу першого етапу немає, не враховано допущених помилок, не скориговано пріоритети. Відтак недивно, що перші півроку «нового етапу» позитивної динаміки не показали. Реформа децентралізації, на превеликий жаль, захлинається.

Виконаємо заборговане урядом «домашнє завдання». У започаткованій 2015 року реформі децентралізації можна виокремити два аспекти: фінансову децентралізацію і територіальний устрій.

Метою фінансової децентралізації було збільшити ресурси для місцевого самоврядування. Спочатку це торкнулося міст обласного значення — як одиниць більш розвинутих і самодостатніх. Щодо інших населених пунктів — сіл, селищ та міст районного значення — фінансовий ресурс, навпаки, зменшили. Так 25% перетворилось у 0%.

Останні, щоправда, отримали змогу взяти участь в об'єднанні громад: лише за цієї умови можна мати прямі міжбюджетні відносини, людською мовою — достатньо грошей. Фактично так і реалізовувалась друга частина реформи — територіальний устрій, коли почали з’являтись ОТГ.

З одного боку, завданням було створити більші громади — фінансово спроможні та самодостатні. Проте у цій частині реформи запрограмовані однакові підходи і до великих міст, і до менших населених пунктів. Так лише протягом останнього року з’явилась можливість добровільного приєднання до міст обласного значення. Але потяг, як-то кажуть, пішов.

Значна кількість ОТГ сформували на приміських територіях, але без участі самих міст обласного значення. Фінансово спроможними стали не всі ОТГ, але логіку наступної реформи територіального устрою вони поламали.

Найважливіше, що станом на травень 2019 року сформовано майже 900 ОТГ (з врахуванням 66 об'єднаних громад, в яких вибори відбудуться 30 червня), які охоплюють 39% від загальної площі країни, але в яких проживають лише 27% від загальної кількості населення України. У результаті маємо: через повільне втілення цієї частини реформи значна частина громад — сіл, селищ, міст районного значення — не те, що не отримала жодних фінансових переваг, але й втратила їх.

Я вже згадував про позбавлення їх 25% ПДФО. А з 1 січня 2010 року ці громади очікує ще один сюрприз. Акциз на пальне вже не надходитиме в місцеві бюджети, а йтиме у дорожній фонд. Ресурсів не залишиться взагалі.

Якщо підсумувати, то ключовою проблемою першого етапу реформи децентралізації є неправильно встановлені пріоритети: однаковий підхід до всіх громад у частині реформи територіального устрою, і навпаки — неоднаковий підхід в частині фінансової децентралізації.

За такого підходу про успіх і не йшлося.

Нам потрібні окремі стратегії для міських і сільських територій. Тому що міста і села за своєю суттю різні, і це слід було врахувати. Натомість у фінансовій частині, навпаки, неприйнятна дискримінація і позбавлення грошей залежно від статусу міста — обласного чи районного значення. Бюджетний підхід має бути однаковий для всіх. Єдине, з чим слід погодитись, то зі запровадженням прямих міжбюджетних відносин лише для тих сіл, які об'єднаються у спроможні громади.

Ви спитаєте, а що ж урядовий план заходів нового етапу реформи? Чи враховують там цю проблематику? Жодним чином.

Зараз урядовці вдають, що все прекрасно. В той час як розпочався зворотний відлік — аж поки люди остаточно не розчаруються у реформі. Повне згортання децентралізації, що може виникнути внаслідок, було б повною катастрофою. Адже відомо: жодна влада не любить непопулярних реформ.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени