Що не так з українцями?
Крім політиків та всього іншого, наша головна проблема — ментальність незростання
Коли я спілкуюсь зі своїми студентами, то пропоную їм одну стандартну західну вправу. Я прошу написати 15 пріоритетів у їх житті. Перші 3−5 приходять в голову швидко: сім'я, кар'єра, гроші, діти чи хобі. А ось далі складніше.
Коли ви все ж збагнете та розставите по місцях свої пріоритети, зробіть наступне: розпишіть один тиждень вашої роботи. Всього у вас є 168 годин. Скільки з них ви витрачаєте на соцмережі, їжу, сім'ю, роботу? Скільки витрачаєте на те, щоб добратись на роботу, а скільки — на формування майбутніх навичок? Прописавши все це, ви побачите, що в більшості людей вийде велика різниця між тим, що вони хочуть робити, і що для них у пріоритеті, й тим, що вони насправді роблять.
Тоді виникає питання: володарем якого єдиного ресурсу є кожна людина?
Лише часу. Гроші, успіх — це все наслідки того, як людина використовує свій час. У кожної людини під контролем єдине — свобода вибору. І ми вільні вибирати лише час. Усвідомлення того, що ви використовуєте свій час для власного розвитку, і хочете таким чином робити своє життя кращим, і є менталітетом зростання.
На рівні ж держави пріоритет має бути один — реальна заробітна плата чи реальний дохід. Плюс одночасно другий пріоритет — права людини. Бо ми не хочемо перетворитися в авторитарне суспільство, в якому всі багаті, але й не хочемо бути бідною демократією. З цих двох пріоритетів і виросте решта: рівень життя, освіта, безпека, медицина. Тому що на особистому рівні пріоритетів може бути хоч 15, хоч 38, а на національному — лише кілька простих, інакше загубимось.
Ми тільки зараз виборюємо демократію. Тільки зараз виборюємо конкуренцію між політичними партіями і силами. Тільки зараз починаємо виборювати можливість мати свій бізнес. Сьогодні в нас ще багато карго-культів: вимовляючи слова «ринок» чи «рівні права», ми насправді не завжди їх розуміємо. І вони нічого не означатимуть, доки людина через біль не осягне свою відповідальність. Так само як нічого не означає і суверенітет, якщо його подарували, а не загинули, виборюючи на Інститутській чи на фронті.
Коли суспільство починає розуміти значення слів, це залишається з ним на століття. Не впевнений, що сьогодні в нас є багато людей, які роблять ще щось, крім декларування. І я не думаю, що ми мусимо якось примушувати до цього людей чи політиків: у кожного суспільства та держави своя еволюція. І я думаю, що на це піде багато років.
Попри це, над менталітетом треба працювати. Чому я рекомендую робити вправу з пріоритетами? Бо коли у державі щось відбувається, хто у нас відразу винний? Звісно, Порошенко. А скоро вже буде і Зеленський. А до того був Янукович. Так, кожен з президентів винний по-своєму, та коли люди задумуються над тим, як саме вони хочуть витрачати свій час, і втілюють ці задуми у життя, то питання «хто винний» знімається.
Тому що передусім винен саме я. У мене, приміром, уже немає ні мами, ні тата, та залишилась жінка батька, і в неї рак IV стадії — хто винен у тому, що проводжу недостатньо часу з нею? І такого в житті багато. Про це варто замислитись і на рівні суспільства. І тут, як і на рівні розвитку демократії, основою є чесність. Коли в Конституції пишуть, що в нас є безкоштовна освіта чи медицина — то це вже брехня. З безкоштовною освітою ви не будете працювати в Гарварді. А тому, щоб просунутись вперед, і почати розвивати в собі ментальність зростання, нам передусім треба почати з чесної розмови.
Інтерв'ю з Тимофієм Миловановим записано в рамках авторської програми Дмитра Тузова «Новий вечір» в ефірі Радіо НВ
