Путін втомився від Росії

У ключових глобальних дебатах голос Росії останнім часом набув нехарактерної скромності, а численні внутрішні російські суперечки розвиваються без звичного сильного втручання з боку Кремля — майже так, наче президент Володимир Путін втратив інтерес до державних справ. Локальні безпорядки на кшталт протестів у Архангельську проти побудови заводу з переробки сміття можуть, насправді, й не вирости до рівня уваги з боку Москви. Та очікувалось, що Путін займе більш жорстку позицію по відношенню до масових демонстрацій у Єкатеринбурзі проти зведення собору. Натомість Путін просто «дав пораду», щоб влада провела опитування громадської думки з цього питання. Конфлікт у Єкатеринбурзі відображає серйозну проблему політичної ролі Російської православної церкви та її висхідного симбіозу з державними структурами, яким Путін звик уділяти увагу. Та, як би це не могло здаватись, таке нинішнє ігнорування внутрішніх справ викликане ніяк не надлишком міжнародної напруги.

На початку цього місяця у Кремлі панували високі очікування щодо відновлення діалогу на вищому рівні з США. Дві зустрічі між міністром зовнішніх справ Сергієм Лавровим і держсекретарем США Майклом Помпео, так само як і дзвінок від президента Дональда Трампа, породили очікування відчутного наближення можливої особистої зустрічі Путіна-Трампа на зібранні G20 в японській Осаці наприкінці червня. Та згодом з’ясувалось, що зняття санкцій з Росії не планувалось, а зона спільних інтересів набагато менша, ніж територія глибоких протиріч. Наразі для Вашингтону значно важливішим є глобальне конкурування з Пекіном та успішне завершення комплексних американо-китайських торговельних перемовин. Тим часом Москва не може собі дозволити якогось відхилення від нинішнього курсу на «стратегічне партнерство» з Китаєм, навіть якщо він визначається головним чином Пекіном. Росія не має ніякої вигоди від потенційної економічної війни між США і Китаєм, та її негативні наслідки можуть бути досить серйозними.

Хоч Москва і намагається зібрати достатню кількість дискусійних точок для вигідної розмови з Вашингтоном, нічого схожого на цінну угоду наразі не виникає. Насправді, зустріч Путіна з лідером Північної Кореї Кім Чен Ином минулого місяця не принесла багатообіцяючих козирів, а після неї відбулись ракетні випробування. Водночас Росія не може дозволити собі й відступити від своєї підтримки Ірану, що залишається її незмінним союзником у реалізації інтервенції в Сирію. І спроба Москви досягти статусу учасника Лівійської війни без залучення серйозних ресурсів ослабла, так як мобільні дорожні сили «маршала» Халіфи Хафтара застрягли поблизу Тріполі. Криза у Венесуелі також продовжує розгойдуватись, але Кремль не може домогтись жодних дивідендів від своєї «принципової» підтримки осадженого режиму Ніколаса Мадуро. Список тем виглядає довгим, проте декламування протиріч не має особливого сенсу: президент Естонії Керсті Кальюлайд не побачила вигоди від своєї недавньої ініціативи відвідати Москву для перемовин з Путіним.

Москва намагалась бути обережною, аби не лишити по собі ніяких видимих кіберслідів чи потоків грошей, що могло би вказувати на її втручання у вибори до Європарламенту минулого тижня. І все ж прагнення багатьох європейських ультраправих політичних діячів забезпечити собі російське фінансування стало очевидним, і австрійський уряд упав внаслідок одного гучного викриття такої жадібності. Ці новини засмутили дбайливо організоване та обтяжене пропагандою зібрання прокремлівського «Валдайського клубу» у Відні. Ставлення до ідеї збільшувати витрати на оборону залишається неоднозначним у багатьох європейських державах, включаючи Німеччину, а Росія стала настільки токсичною, що навіть обґрунтовані робочі зв’язки скомпрометовані. Потік європейського капіталу з Росії у цих реаліях є досить ілюстративним. Слід зазначити, що чистий об'єм вилучення інвестицій з Кіпру, який довгий час був «безпечною гаванню» для російських грошей сумнівного походження, досяг 10,3 мільярдів доларів у 2018 році.

Прогресуюча економічна слабкість є головною причиною політичної пасивності Путіна — тою мірою, якою він усвідомлює цю слабкість. На шкоду своїй репутації офіційне статистичне агентство Росстат з усіх сил намагалось надати шматки «позитивних» даних. Наказ Путіна спрямовувати державні інвестиції на амбітні, але туманні «національні проекти» — ось як нарощування «людського капіталу» — не може усунути ризик нового рецесії. Натомість головним результатом стало створення нових цілей для бюрократичного хижацтва, в той час як наявні доходи вразливих соціальних груп продовжують скорочуватись.

Навіть фінансовані державою соціологічні служби не можуть замаскувати безпрецедентний спад довіри громадськості до правління Путіна. За відсутності зовнішньополітичних «перемог» економічні негаразди раз за разом беруть верх над наративом агресивної пропаганди. І місцеві протести, ось як у Єкатеринбурзі, стають джерелами для збільшення розчарування. Це не допомагає справі державної підтримки церкви, коли новини про будівництво нової багатої резиденції для патріарха Кирила розходяться соціальними мережами. Корупція стала головним подразником для суспільного невдоволення. А виявлення нажитих статків у оперативників середньої руки з Департаменту економічної безпеки ФСБ доповнило враження глибоко прогнилого державного апарату.

Путін не може розвіяти це враження, майже напевно усвідомлюючи, що корупція більше не являється корисним інструментом його зовнішньої політики, а навпаки — виснажує наявні ресурси. Безпорадність Путіна на чолі корупційної піраміди лише підкреслює прихід на посаду президента України молодого Володимира Зеленського. Звісно, Зеленському ще треба проявити себе лідером, спроможним провести дуже необхідні Україні реформи, та все ж його інавгурація відповідала глибокому всенаціональному бажанні змін. Готовність українців позбутися їхньої старої корупційної політичної еліти резонує у Росії, а також несподіваним чином тисне на Путіна, так само як і політичний стиль життєрадісної неформальності Зеленського, що кидає виклик удушливим церемоніям Кремля. Швидко наростаючий попит населення на зміни залишає Путіна поза численними політичними програмами. І спроби його підлеглих зберегти контроль шляхом прийняття закону про створення російського інтернету, відокремленого від глобальної всесвітньої павутини, не є дієвими. Вибір Путіна обмежений старомодними поліцейськими репресіями всередині та воєнними погрозами ззовні - та він сторониться ризиків, пов’язаних з їх виконанням.

Переклад НВ

Оригінал

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонене