Імітація процесу як Ахіллесова п’ята політичної еліти

Адже деякі з них не програвали «жодної політичної кампанії». Хоча, насправді, й це — неправда. Вони вже віддавали країну Януковичу після однієї з народних революцій. Чи зроблено висновки цього разу? Або чому сталося так, як сталося?

Думаю, злий жарт зіграла пристрасть до імітації всього, що можна зімітувати. Бажаєте прикладів? Та будь ласка. Вам же відомо, що наша країна заборонила вивезення за кордон цінної сировини — лісу-кругляку? І що — наші ліси стали менше рубати ті солідні люди, які на цьому заробляють немаленькі гроші у твердій валюті? Та дзуськи! Їм вдалося зімітувати дію заборони. Тепер Україна не меншими темпами продає той самий ліс-кругляк, лише змінивши у митних документах назву товару. Тепер це — просто «дрова». Польські, угорські й словацькі митники з подивом дивляться на колони українських лісовозів, але пропускають їх на свої митні території. Бо їхнім країнам потрібна сировина, з якої на їхніх заводах виробляють меблі й експортують їх в Україну. Тим часом Карпати й інші лісові масиви в Україні прискорено «лисіють». Що призводить до повеней на Закарпатті й в Івано-Франківській області. Бо причинно-наслідковий механізм ніхто не скасовував. Як вам імітація? Та просто пречудова! Її наслідками мали б займатись компетентні органи.

Здавалося, що завдяки імітації процесів можна морочити голову «лохторату» нескінчену кількість каденцій. Наприклад, до наступного пришестя створювати Антикорупційний суд. Перші два роки цієї знаменитої епопеї вже екс-президент й діючий генпрокурор запевняли, що нічого подібного нам не потрібно. А депутати — коаліційники грались поданнями й відкликами депутатських законопроектів, що суттєво затягувало процес. Якість якого здавалась неважливою, — головною була імітація бурхливої діяльності. Прості люди мали би задовольнятися цією розвагою й проковтнути й цю імітацію. Зважаючи на терміни цієї дії, частково такого результату й було досягнуто. Знову бачимо майстерно виконаний прийом — імітацію, розтягнену у часі.

Яскравою частиною імітації реформи судової гілки влади було проходження на посади, крізь сито відбору громадськими активістами суддів, яких свого часу лише дивом жорстко налаштовані люди не покидали до сміттєвих баків.

Просто чудовою, філігранно проведеною імітацією процесу й здорового глузду стала робота новоствореного НАЗК. Це попри те, що ми з вами із власних кишень заплатили за його роботу суму, якої вистачило б на формування цілком дієздатного бойового підрозділу, який би посилив позиції української армії на фронті.

Ця шалена імітація вимагала особливих підходів й філігранної техніки. На кшталт тієї, яку продемонстрував півзахист й напад «Ліверпуля» у півфіналі Ліги Чемпіонів у грі з «Барселоною». Потрібно було розіграти справжню імітаційну драму: завзяття до роботи й скорботу через те, що Агенція не отримує доступу до реєстрів власності.

Така гра потребувала партнерства з боку Міністерства юстиції. Зрештою, тепер вже важко встановити справжню причину, хто кого не підпускав до реєстрів, але історія запам’ятала кумедний епізод. Коли керівниця цієї антикорупційної установи відбула на один із гірськолижних курортів (за наші з вами гроші, пані та панове), а діючий прем`єр-міністр, у цей час, не зміг внести дані до своєї декларації, бо сайт «лежав й не відсвічував». Бо відповідальні особи майстерно «забули» укласти угоду з компанією, яка забезпечувала технічний супровід. Чим не блискучий приклад імітації, який може потрапити до підручників. Якщо, звісно, ця дисципліна коли-небудь стане частиною політології.

Правду кажучи, добре попрацювали автори імітації й над концепцією запуску енергоринку в країні. Певно, ви ж вже приготувалися гортати буклети, обираючи найкращі тарифні плани? Мушу вас розчарувати: у ваших поштових скриньках ви не побачите цих папірців з привабливими пропозиціями від різних постачальників. Там, як завжди, будуть платіжки від одного й того самого монополіста. А якщо виникне якась подоба конкуренції - не хвилюйтеся, й не переймайтеся. Найімовірніше, це буде чергова імітація. Завдяки кільком компаніям — прокладкам, зареєстрованим десь на Кіпрі, які належать одному й тому ж самому власнику.

Непоганою імітацією, яка також посідає верхні рядки нашого хіт-параду, є історія із, нібито, купівлею та завезенням в країну вугілля з Роттердама. Всі знають, звідки це вугілля, але легенда, погодьтеся, красива. Світові біржі, красиве портове місто на заході Європи. Справді, «Роттердам+» є однією з найкрасивіших імітацій сучасності. Ставимо «залік» її розробникам «автоматом».

Серйозною імітацією процесу були й законодавчі ініціативи. Треба віддати належне депутатам — вони вправно, роками, імітували процес обмеження депутатської й суддівської недоторканості й прийняття закону про імпічмент президента. Це треба вміти — проголошувати подібні наміри, навіть не збираючись їх виконувати. Стосовно імпічменту президента — ця тема, взагалі, як на мене, була непристойною у високоповажному, добірному товаристві. Про неї не заведено було згадувати порядним людям з оточення будь-якого президента. Ніби в Україні й не президента обираємо, а справжнього царя-батюшку. Як в Росії.

Окремі політологи (зокрема, Тарас Чорновіл), які по черзі працювали на політичні системи часів Ющенка — Януковича — Порошенка, на всіх телеканалах переконували, що закон про імпічмент потрібен нам, як п’яте колесо до воза, а відправити у відставку президента можна й без цього інтелектуального перенапруження. Нібито, завдяки механізму, прописаному у Конституції. Але якщо здійснити те, що мало хто робить, й прочитати відповідну главу Основного закону, буде зрозуміло, що Ілон Маск ближчий до висадки землян на Марсі, аніж українці до спроби відірвати від корита якогось негідника — послідовника Януковича. Для цього, коктейлями Молотова, найімовірніше, доведеться спалити добрячу частину урядового кварталу, разом з вантажівками й автобусами, якими, зазвичай, у часи кризи перекривають дороги у столиці.

А це тому, що й положення Конституції — багато в чому є імітацією демократії. Блискучою. Можливість, ніби, є, а механізмів — немає.

Туди ж, до антології імітацій можна віднести й епопею із виборчим кодексом. Сьогодні, за крок до розпуску парламенту, всі політичні сили визнали мажоритарку страшенно корупційною справою. Звісно, вони Америку нам не відкрили — «засівання округів» завжди було «секретом», про який всі знають. Але від виборів до виборів всі робили вигляд, що так і має бути. Тепер політики дружно називають закриті списки перерозподілом корупційних мільйонів — вже на користь партійних лідерів, які формуватимуть ці списки. Теж не новина, погодьтеся.

Я про інше: впродовж 5 років після Революції Гідності, після розстрілів людей у лютому 2014 року, політична система та її трибуни толерували політичну корупцію в країні. Й привели країну до парламентських виборів за старими, дореволюційними схемами. Зараз, з тривогою й стурбованістю в голосі, вони пояснюють, що для якісних змін (включно з відкритими списками), потрібно прийняти кілька тисяч правок. А це — нереально. Але рефреном звучить: «Ну, як ми вас зробили? Розвели, як кошенят». Імітація? Ще й яка! Майстерна!

А чого варті імітації, які стосуються бізнесу. Де мають бути рівні умови для всіх. Але у нас приймають закон, який, фактично, забороняє розміщувати сонячні панелі на землі. Аби всілякі дрібні «домогосподарства» не заважали динозаврам ринку харчуватись таким смачним й соковитим «зеленим тарифом». А динозаври жеруть багато. Майже все. Й не полюбляють залишати хоч щось будь-кому. Тому всю цю дрібноту треба почавити у зародку — аби не плутались між жирними, перевгодованими тушами тиранозаврів та ящурів, які готові перегризти горлянку будь-кому, а не лише дрібному бізнесу. І які засилають своїх «тиранозавриків» на засідання профільного комітету ВР за день до голосування цього «чудового» закону. Чи я неправду кажу, вельмишановні народні депутати?

Продовжувати можна й далі — історія імітацій тягне на окрему енциклопедію. В багатьох томах. Але суть не в тому, щоб все це перераховувати. А в тому, щоб зробити якісь висновки. Щоб наступні покоління наших політиків розуміли природу речей. Й пам`ятали, що після серії настільки майстерно виконаних імітацій все-одно доведеться рахувати голоси. На нашому носі — парламентські вибори. Й від нас залежить, чи зможемо ми зменшити кількість імітаторів в українській політиці. Й збільшити кількість тих, хто готовий діяти, не розробляючи підкилимні плани й домовленості з імітації дуже важливих для країни речей.

Бо, справді, щоб рухатись вперед, варто зрозуміти, яким чином ми опинились там, де перебуваємо тепер.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени