Україна в смартфоні. Як допомогти Зеленському?

І що я вам хочу сказати, чуваки? Драйв, Ілон Маск, Apple, діджиталізація — все дуже модно і красиво.

В останні три хвилини Зеленський і зовсім говорить про свою мрію: про «країну в смартфоні». Він каже, що це буде дуже круто — комунікувати, отримувати послуги і навіть брати участь в управлінні державою за допомогою смартфона. Це шанс для України перестрибнути на наступний рівень розвитку. Як Африка перестрибнула через дротові телефони відразу в епоху мобільних.

І ось вчора їду я по трасі Київ-Львів — як і багато українців щодня. А зв’язку — немає. Не тільки інтернету на 4G/LTE, але і звичайний голосовий зв’язок працює з перебоями. І, я впевнений, багато людей лають на чому світ стоїть трьох українських операторів зв’язку.

Водночас що цікаво, у великих містах країни швидкість і доступність інтернету на 4G / LTE — краща, ніж у багатьох європейських країнах (спробуйте зробити відеодзвінок по WhatsApp з центру Лондона або Парижа — 4 рази з 10 будете лаяти місцевого оператора).

Тепер дам статистику (джерело Укрпошта) — виявляється приблизно 11 млн населення України живе в селах з населенням менше ніж 2000 у кожному. І таких сіл більше ніж 25 тисяч. У більшості цих сіл з Інтернетом велика проблема — максимум є дуже повільний дротовий від Укртелекому. У деяких. А мобільного 3G або (як нам усім хочеться) 4G/LTE — там немає. І в найближчому майбутньому не буде. Це означає, що для 11 млн українців «країна в смартфоні» — просто красиві слова.

Зате є указ попереднього президента про запровадження в Україні 5G. Указ взагалі ні про що — суто декларативний. Але, безумовно, гарний.

Тепер розберемося.

Де мобільний Інтернет у селах, на дорогах, у поїздах? Або точніше — чому його там майже немає? Хто винен і що треба зробити?

Відповідь — винна переважно держава. Якщо коротко, то причини у відсталості законодавства і в дрібній корупції.

Є чотири головні пункти:

— Доступ операторів до частот

— Спільне використання операторами мережевих ресурсів і частот

— Доступ операторів до використання будівель, що належать державі

— Санітарні норми випромінювання базових станцій

Нудні пункти (писати в Фейсбуці і звинувачувати операторів або регулятора набагато простіше — саме так роблять деякі популярні блогери з десятками тисяч підписників). Але якщо ви хочете трохи стати «в темі», то краще прочитайте. Будете менше схильні до маніпуляцій.

І було б дуже добре, якби цей текст прочитала «команда Зеленського».

Якщо говорити про мобільний Інтернет, то в Україні оператори дістали в розпорядження істотно менше частот для мобільного Інтернету (це 3G і 4G), ніж у всіх розвинених і в багатьох країнах, що розвиваються.

Тут треба пам’ятати про дві головні проблеми: в Україні немає технологічної нейтральності. Тобто на тих частотах, де оператори купили ліцензії, вони не мають права робити або 3G, або 4G, або 2G/GSM на свій розсуд. А тільки те, що дозволив регулятор. У всьому нормальному світі — якщо тобі продали частоти — то яку технологію на них (або на їх частині) оператор хоче запустити, він вирішує сам. І тут справа просто в папірці — дозвіл від регулятора. Ніяких суперреформ не треба. І друге: низькі частоти (800МГц і 700МГц) перебувають не в операторів. А це саме ті частоти, де у всіх країнах розгорнуто мобільний Інтернет для великих територій з невеликим населенням, тобто тих самих сіл і доріг. На тих частотах, які в операторів є, ніхто при здоровому глузді на таких територіях мобільний Інтернет робити не буде. Ніколи не окупиться.

У всіх нормальних країнах оператори мають право спільно використовувати і обладнання (вежі і передавачі) і частоти. Тобто один з них орендує в іншого або всі разом орендують у третьої компанії — того, хто консолідував вежі зв’язку. В Україні законно можна робити тільки так званий «пасивний» шеринг обладнання — тобто вежі. Без вирішення цього питання, оператори не хочуть розвивати свою інфраструктуру там, де живе мало людей. Не окупиться. Чому такий безглуздий закон — дуже хороше запитання.

Нещодавно (півтора роки тому) реформатори продавили закон, за яким оператори мають право за регульованими (читай невисокими) ставками орендувати місця на дахах будівель держустанов для своїх веж. У всьому світі школи, церкви (так, саме церкви — їх же багато і у кожної є високий шпиль!), університети, та й просто органи місцевої влади запрошують операторів побудувати вежі на своїх будівлях. Щоб поліпшити покриття на території їхніх міст і сіл.

В Україні не так. Цей закон нахабно не виконують. З двох причин: корупція (частина очікує хабар від оператора) і радіофобія (є люди «в шапочках з фольги», які вважають, що випромінювання від веж мобільних операторів шкодить їхньому здоров’ю). Хоча давно доведено, що це маячня, і ці вежі стоять на школах, церквах, лікарнях у всій Європі та Америці.

Щоб отримати хороший і стійкий сигнал від передавача мобільного зв’язку, його потрібно увімкнути на повну потужність. Застарілі санітарні норми в Україні цього робити не дозволяють. Навіть прийняте два роки тому рішення Кабміну всього лише довело їх до рівня пострадянських країн. Що в десять разів нижче, ніж в Європі. І навіть це рішення оскаржується в судах різними нехорошими корупційними органами. Які сподіваються повернути старі практики і допомагати операторам «вирішувати питання».

Як бачимо, у двох перших проблема здебільшого в застарілих нормах законодавства і в судовій системі, яка не працює як годиться. У двох останніх пунктах наявні різні дрібні корупційні інтереси. І теж проблеми в держвладі: коли рішення приймають, але система його саботує.

Ви можете запитати, а що ж робить регулятор (НКРЗІ)? Він дуже старається, але його повноважень і «апаратної ваги» не вистачає, щоб вирішити ці проблеми. Всі вони потребують рішень Ради, Кабміну або як мінімум окремих міністерств.

Два великих оператори вкладають у розвиток мережі приблизно 17−22% від своїх доходів на рік — цифра нічим не відрізняється від операторів в інших країнах. Коротше, витрачають скільки належить. І їхня мережа зростає.

Якщо вирішити всі чотири проблеми, то три оператори за свої гроші і дуже швидко (тому що конкуренція) забезпечать швидкісний мобільний Інтернет у селах, на дорогах і в поїздах. І будуть збирати гроші зі споживачів за його використання — тому що бізнес.

І нарешті можна буде серйозно говорити про «країну в смартфоні», тому що поки це просто гасло. Без можливості його виконати.

Чи зможуть, наприклад, самі оператори підготувати повний пакет рішень для розв’язання цих проблем? Ні, тому що у них дуже різні стартові позиції (у когось мало, а у когось багато частот) і різні комерційні стратегії. І їхніх СЕО більше хвилює питання, чи виконає компанія свої цілі цього року, а не, що буде з Україною через 5 років. Так, до речі, і правильно — СЕО наймають акціонери для досягнення хороших результатів компанії. Ось тепер Україна «найняла» нового СЕО, сподіваюся, його хвилює, як добитися виконання своїх «візій», а не тільки популістські гасла.

Це ми скоро побачимо.

P.S. Є також дві інші технології, які в принципі можна використовувати для інтернету в селах — це оптичне волокно або супутник. Обидві працюють, але дуже дорогі, а друга ще й не завжди надійна (швидкість залежить від погоди). У кожної з них є в Україні захисники, але ніхто не пропонує з їх допомогою провести Інтернет у села за свої гроші. Потрібні державні багатомільйонні субсидії. Тому, з огляду на стан бюджету України, про них краще забути.

На iForum президент показав «головного за діджитал» Михайла Федорова. Як зробити так, щоб він прочитав цей текст?

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени