Чи пробачать українці хаос в обмін на зміни?

Отже, країна занурилася в період політичної волатильності. Новий президент, дострокові вибори в Раду, невизначена доля Кабміну — все це змушує задуматися, чи не занадто багато хаосу звалилося на наші голови.

У 2017 році я був на TEDx у Копенгагені, де різні спікери — переважно данські бізнесмени і активісти — ділилися своїми порадами про те, як жити за часів невизначеності. Як жити і приймати рішення. Їхній ключовий меседж полягав ось у чому: робіть ставку на фундаментальні тенденції, які не може переломити волатильність моменту.

Що таке фундаментальні тенденції в Україні? Їх, на мій погляд, дещо. По-перше, серед українців дозрів відчутний запит на нову якість життя. Люди вимагають справедливого тарифоутворення, доступних іпотечних кредитів, адекватних лікарів і нормальних електронних сервісів. Українці зразка 2019-го — це не українці часів Помаранчевої революції і навіть не українці часів Революції гідності, коли гаслами про європейський вибір можна було задовольнити більшість. Тепер суспільство істотно просунулося у своєму розумінні макроситуації в країні і усвідомлює, що без ринку землі, іноземних інвестицій і стихання інфляції рівень життя не зросте. Навряд чи українці вийдуть на Майдан через дефіцит іноземних інвестицій, але із задоволенням підтримають ту політичну силу, яка зможе забезпечити умови для цих самих інвестицій.

По-друге, люди більше не хочуть просто читати новини про корупцію в держкомпаніях і про те, що Ігор Коломойський навідався додому до Юлії Тимошенко. Суспільство втомилося від розмов про ту величезну роль, яку в українських реаліях відіграє Віктор Медведчук. Українці хочуть, щоб усього цього просто не було. Втома від превалювання теми корупції в різних галузях політики та економіки зашкалює. Багатьом українська дійсність нагадує поганий сон завдовжки 28 років. Суспільство живе очікуванням, що традиційним українським схемам буде нарешті покладено край. Питання «як?» українців цікавить найменше. Мовляв, не знаєш як — не лізь у Раду.

По-третє, українці, мені здається, очікують, щоб влада вела з ними чесний діалог про російське питання. Оскільки питання дуже чутливе, а ціна питання — життя тисяч людей, то для його вирішення потрібен якомога ширший консенсус.

Під час останньої моєї розмови з Куртом Волкером, спецпредставником США з донбаського врегулювання, він порадив на компроміси з Росією не йти. Їх вже і так багато зроблено з української сторони. Але є ж площина вирішення донбаського питання на економічному рівні — це інвестиційні проекти на підконтрольних територіях Донецької та Луганської областей. Крім того, мова може йти про програму стимулюючого працевлаштування в Україні людей, що живуть у контрольованих Росією псевдо-республіках. Позбавити підконтрольний Росії Донбас людського ресурсу було б в інтересах України. А далі — дипломатія. Санкції, миротворці, Нормандський формат — інструментів може бути багато.

Українці живуть мрією про те, що політики, нарешті, навчаться їх чути і будуть натискати на кнопки під куполом Ради і підписувати розпорядження уряду, зважаючи не на кланово-корупційні інтереси, а на інтереси простого українця. Того українця, який збирає бали для знижок у найближчому супермаркеті, має труднощі з передаванням через інтернет даних лічильника гарячої води і веде листування з сусідами у вайбері про те, як упорядкувати сквер біля будинку.

У політиків нової хвилі є всі шанси скористатися нинішньою політичною волатильністю. Попит на нові ідеї високий, а на нестандартні вирішення вічних українських проблем — ще вищий. Так, політичну волатильність традиційно не любить бізнес, але вибори — адже вони завжди невчасно. Неважливо, вчасно вони відбуваються чи достроково. Так, поздригаються від нестабільності українські євробонди — цього не уникнути. Але не євробондами єдиними жива українська економіка. Бізнес може стати реальним бенефіціаром змін в українському суспільстві, якщо це суспільство зуміє змусити політиків ці зміни реалізувати.

І головне питання: як залишатися оптимістом на тлі рекомендацій Коломойського оголосити дефолт, розшарування українського суспільства і невпевненого економічного зростання? Повторю фразу, яку вже багато разів говорив: майбутнє України — за приватним сектором, що легко адаптується до нових обставин. На рубежі захисту прав українців стоять технології, бізнес, незалежні медіа та громадські організації. Ігнорувати їх нереально навіть найпопулярнішому політику. Волатильність пройде, а зміни залишаться.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени