Реальна історія. Чий був Крим?

Почалася за наказом Сталіна. До них з Криму було виселено німців – потім болгар, вірмен, греків, персів, італійців. Гітлер думав зробити Крим курортом для справжніх арійців, Сталін легко зробив його курортом для справжніх слов'ян, головним чином чекістів, меншою мірою – для військових інвалідів. А корінні народи в теплушках для худоби поїхали в Казахстан, Середню Азію, Алтай. За різними підрахунками від 10 до 30% депортованих померли по дорозі, страждаючи від нестерпних умов. Геноцид? Безумовно. Страшний злочин комуністичного режиму.

Часом кажуть – кримські татари співпрацювали з Гітлером. По-перше, далеко не всі та навіть не більшість, а виселили всіх. По-друге, ті, що співпрацювали, робили це не від хорошого життя – так допекла їм комуністична влада, колективізація, голодомор, терор, релігійні переслідування, що готові були піти на союз із ворогом.

По-третє, і близько мільйона слов'янських громадян СРСР пішли служити до Гітлера, але всіх росіян Сталін все ж переселяти не став, хоча багатьох і відправив на вірну смерть на Колиму і Таймир.

І, нарешті, по-четверте, татари Криму були нащадками багатьох стародавніх культурних народів. Крим був їхньою землею. Російська Імперія захопила Ханство порушуючи всі міжнародні договори і створила для мусульман півострова такі умови, що їхня чисельність постійно і швидко скорочувалася. Про це та історична довідка, якою я хочу поділитися.

Крим – не наша земля. Зараз це частина України, і народу України, в тому числі і татарам Криму вирішувати – як їм жити далі.

Але мої співчуття, моя пам'ять і моя любов з вами – татари Криму, з усіма депортованими народами давньої Таврії.

В давнину і середньовіччя Кримським півостровом володіли багато держав і на його землі змінювалися багато народів. Але Росії тоді ще просто не було, а руси і слов'яни якщо і з'являлися в Криму, то в дуже невеликих кількостях. Так, в XI столітті на Тамані  (нині Кубань) існувало Тмутараканське князівство, в якому правили Рюриковичі. Воно володіло, по судячи з усього, якоюсь частиною східного Криму і знаходилося у васальній залежності від Константинополя.

Потім Кримом володіла Римська Імперія (Візантія), потім монголи, потім Золота орда. Південне узбережжя Константинополь передав у другій половині XIII століття Генуї і ними було створено Готське капітанство. Влітку 1475 року Османська імперія підкорила Крим. У степовій частині півострова і в Приазов'ї османи зберегли васальне їм Кримське ханство під владою роду Гіреїв, південне узбережжя включили безпосередньо в свої володіння. Населення Криму в той час було дуже строкатим, там залишалося чимало греків, італійців, вірмен, євреїв, слов'ян, половців, нащадків хазар, готів і навіть варягів. Степове населення було переважно монголоїдним, гірське і приморське – європеоїдним за расовими ознаками. Мовою міжнаціонального спілкування поступово стала кримськотатарська мова – половецька в своїй основі, як вважають багато філологів, але з великою кількістю запозичень з турецької, грецької та італійської. На півострові пліч-о-пліч жили мусульмани, християни різних деномінацій, іудеї. Але російським цей дивовижний кримський світ не був до квітня 1783 р.

Приєднано до Російської Імперії Крим було без дотримання міжнародних правових процедур. Захоплення Кримського ханства Росією було підступним і кривавим. Корінне населення Криму, через еміграцію в єдиновірниу Туреччину і через жорстокість нової влади, зменшилася в п'ять разів наприкінці XVIII століття. Християн Криму князь Потьомкін, що так зрозумів отримане Росією право на захист одновірців у Криму за Кучук-Кайнарджийським договором з Туреччиною 1774 р., насильно переселяв на пустельні землі північного Причорномор'я. Багато з них, не бажали покидати рідні землі і переходили в іслам, щоб уникнути депортації. Ще в 1930-ті роки в багатьох кримськотатарських поселеннях було два кладовища – діюче мусульманське і закрите християнське, і люди похилого віку пояснювали молодим, що піклуватися треба про обидва, адже і на християнському поховані «наші предки».

Російське правління в Криму аж ніяк не було для корінного населення благодіянням. Мусульманські Джамаати (Громади) втратили право власності на воду і землю, яка перейшла до росіян – дворянам або державі. З власників, корінні жителі перетворилися на орендарів. Найкраще якість правління оцінити можна за рухом населення. Коли в країні жити добре і привільно – іммігрують у неї, а не біжать з неї. З Криму за сто років російської влади – від Катерини II до Олександра II включно, виїхало близько 900 тисяч місцевих мусульман. На місце мусульман приїздили християни Османської імперії – греки, болгари, вірмени. Приїздиили з Росії та прямо з Німеччини й Австрії німецькі колоністи. Українських хліборобів і російських мужиків переселяли на спорожнілі землі їхні поміщики. У Криму в 1795 р. татари становили 87,6 відсотка населення, а в 1897 – 35,6, в 1920 – 25,0, в 1939 – 19,4 відсотка.

До речі, дуже схожа ситуація була і в Абхазії, і на Кавказькому узбережжі нинішньої РФ – в XIX столітті мусульманське населення, страждаючи від сповідного гніту і несвободи, масово виїжджало до Османської імперії та  заміщалося різноплемінним християнським, частково приїжджали з турецьких Анатолії та Балкан, частково – з інших провінцій Російської імперії.

Що ж до формальної кількості років володіння, то Османська імперія володіла Кримом три століття, а Російська – 134 роки, РРФСР же, наступником якої оголосила себе нинішня РФ, володіла Кримом з листопада 1920 по травень 1954 року, тобто 33,5 роки, а Українська РСР і нинішня Україна – 60 років (З 1954 по 2014 рік). Так що з усіх країн, що володіли Кримом протягом історії, РСФСР-РФ володіла їм найменше.

Але за час цього короткого володіння влада РРФСР вчинила в Криму безліч злочинів і проти корінного кримськотатарського народу, і проти всіх інших народів півострова, включаючи і росіян. Захопивши в листопаді 1920 року Крим, більшовики відразу влаштували криваву різанину білогвардійців, що не пішли звідси з генералом Врангелем, і співчуваючих білим цивільних людей. Тоді загинуло близько 60 тисяч осіб. Спровокований більшовиками голод 1921-22 років забрав життя ще близько 80 тисяч осіб, на цей раз у значній частині – кримських татар. Колективізація призвела до загибелі та насильницької депортації ще кількох десятків тисяч людей усіх національностей. У серпні 1941 року з Криму була насильно виселено 61 тисячу німців, у січні-лютому 1942 – 400 італійців – нащадків середньовічних генуезців. У травні-серпні 1944 року з Криму було виселено всіх кримських татар (195 тисяч осіб), греків (14 300), болгар (12 100), вірмен (10 000), турків і персів (3 500). Майже половина переселенців загинула в дорозі або померла через нестерпні умови в місцях нового заселення. Це був справжній геноцид, багато в чому схожий на османський геноцид вірмен в 1915 р. Жахливо – але факт. Населення Криму скоротилося втричі. У 1939 р. на півострові жили 1 126 тисяч осіб, у вересні 1944 р – 379 тисяч. І серед решти – тільки росіяни, українці (21%), білоруси. Крим став знову заселятися. І в спорожнілі будинки вселяли ветеранів війни, демобілізованих офіцерів радянської армії, НКВС, політпрацівників.

Склад населення Криму драматично змінився. Всі його історичні етнічні групи зникли з півострова. Тільки в 1980-і почалося повернення вигнанців, що вижили, їхніх дітей і онуків. Але їхні будинки були заселені іншими людьми, землі належали іншим власникам. Як і всюди, між заселенцями і тими, хто повертався, виникли жорстокі конфлікти. Можна тільки дивуватися, що в цих обставинах майже половина кримських татар і деяке число вигнанців з інших народів знайшло в собі сили повернутися на рідну, що стала настільки гіркою, землю.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени