Вакарчук врятує Україну?

Минуло п’ять років після вуличних протестів Євромайдану, а українці досі чекають на трансформаційних лідерів і справедливість. На початку червня політичний новачок Володимир Зеленський складе присягу як президент. Але це не обов’язково призведе до суттєвих змін для країни: наступний президент України недосвідчений, а його зв’язки з олігархами насторожують. Парламент — орган, якому українці в країні довіряють найменше — виносить найбільш важливі рішення і призначає уряд. І є всі ознаки того, що сили там будуть ніяк не нові.

Україна проведе парламентські вибори 27 жовтня. І зараз, коли травневі свята вже позаду, політика в повному розпалі й кожен чепуриться і готується до нової битви. Втім, наразі законодавці й кандидати, які прагнуть справедливості, не можуть спрацюватись. А найбільш популярні політики загалом презентують одну й ту ж стару корупційну еліту.

Минулого тижня в Стенфорді ми попередньо розцінили те, що наближається. Шість політиків з українських ведучих, спрямованих на реформи, партій і громадських рухів (плюс один з Блоку Петра Порошенка, чиї реформістські задатки в найкращому випадку сумнівні) виступили на сцені, щоб представити свої платформи, оскаржити минулі рішення, і закликати Захід дати їм більше часу, щоб нарешті об'єднатись.

Я модерувала цю панель, де були Мустафа Найєм з «Дій з нами», незалежна Ганна Гопко, Олександр Данченко, колись із «Самопомочі», Артур Герасимов з БПП, Михайло Лев з «Громадською позицією», Максим Нефьодов з «Люди важливі», та Олексій Рябчин з «Батьківщини». Аудиторія головним чином складалась з українців із діаспори зі заливу Сан-Франциско.

Найєм — запальний журналіст-розслідувач, який став політиком, і який, як приписують, підбурив до протестів на Майдані своїм закликом у Facebook робити більше, аніж просто ставити «лайк» під постом — сказав натовпу, що реформістським партіям у його країні необхідно ще два тижні на об'єднання.

Називайте мене скептичною, але Найєм говорить подібне вже 52 тижні. Що змінять ще два?

Минулого року Найєм та інші намагались об'єднати галасливу українську опозицію навколо єдиного президентського кандидата, і провалились — навіть після численних спроб.

Усі чекали на те, що рок-зірка Слава Вакарчук врятує становище. Слава церемонився і, кінець кінцем, вирішив, що йому не по зубам політика найвищого рівня. Зеленський схопився за можливість, і все решта тепер — історія.

Перемотаємо на сьогоднішній день. Українські реформатори знають, що їм необхідно робити, щоб зробити Україну пристойною, нормальною європейською країною, та вони навіть не можуть сформувати одну-єдину партію. Найєм може бути правий — йому може і вдасться об'єднати свою групу «Дії з нами» з «Люди важливі», ще одним новим правоцентристським громадським рухом, який реєструється як політична партія 25 травня. Також можливо, що й інші політики на кшталт Ганни Гопко, діючого в.о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун, і, потенційно, Вакарчук, доєднаються.

Та сенсу з цього.

Навіть якщо трапиться диво і українські реформатори об'єднаються, вони в кращому випадку отримають 8−10% голосів. Жоден з них не має доступу до великих телеканалів. Ім'я жодного з них не є широко відомим у країні, крім як у Найєма. Навіть 10% не буде достатньо, аби щось змінити в наступному парламенті.

Ширша картина не надто приваблива. Згідно з останніми рейтингами, з 26% лідирує партія Зеленського, а слідом за нею іде проросійська Опозиційна платформа «За життя» з 14%, БПП з 14%, «Батьківщина» з 12%, «Громадська позиція» з 5%, Ігор Смешко з 5%, і «Радикальна партія» з 4,8%. Наступна коаліція в українському парламенті буде роздроблена, крихка, і не надто сфокусована на реформах.

Втім, надія все ж є. Українські політики, безсумнівно, недисципліновані та візантійські, але Захід усе ще може суттєво вплинути на них. Але щоб зробити це, йому необхідно нахилитись. Є купа всього, що можуть зробити західні лідери, щоб спонукати Україну твердо триматися на шляху реформ, чи навіть робити їх старанніше і швидше наступні п’ять років.

Заходу слід публічно наполягти на тому, щоб українські реформатори об'єднались, в той час приватно співпрацюючи з ними поза сценою. Західним донорам слід запропонувати найняти професійного переговорника, який знає регіональні мови, щоб забезпечити, що на цей раз об'єднання реформаторів таки станеться.

Навіть в такому разі, як показує математика, об'єднання не стане панацеєю. Заходу необхідно залучати, спонукати і настійливо закликати команду Зеленського втілювати свою антикорупційну програму, як він і обіцяв як кандидат, і просити про це вголос, якщо він цього не робитиме. Західним урядам також слід спонукати кращих серед менш спрямованих на реформи, та більш важливих партій на кшталт БПП і «Батьківщини».

А ще це час на переосмислення. Західна донорська спільнота надто боязка. Вони намагаються щось змінити за допомогою одних і тих же нудних програм, які дають мізерні результати, розподіляючи ресурси надто слабо. Заходу необхідно зосереджувати свої ресурси в країні, де існує великий попит на справедливість. Донорам слід вибудовувати довготермінову стратегію, аби сіяти ліберальні, демократичні ідеї через високоякісний телеканал, що справді буде здатний конкурувати з олігархічними ТВ (громадське телебачення не конкурент), і всенаціональну радіостанцію з кореспондентами по всій країні, та університетські програми, що апелюють до студентів і факультету. Це буде дорого, та Україна того варта.

На трансформацію України підуть роки. Та плоди цих зусиль окупляться. Значення України більше, ніж у будь-якої іншої країни регіону, і її приклад багато що значить для Росії.

Захід має покласти всі ресурси на боротьбу за вільну Україну, а затим і за інших.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікація повної версії тексту заборонено

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени