Ворог не в Кремлі. Який Україну чекає реванш
Коли ми говоримо про реванш, то насамперед думаємо про простір символічного. Але мова ще й про інше
Знесення волонтерського намету в Харкові. Відкат декомунізації. Руйнування нової символіки. Назви вулиць, шкільні програми, пантеон героїв та антигероїв. Ми виходимо з того, що реванш – це тільки і суто руйнування символічного контуру. Того самого, що став з'являтися після російського вторгнення. Того самого, яким країна оточувала себе в пошуках відповіді на питання «Де закінчуються вони і де починаємося ми?».
Цього контуру не існувало десятиліттями. Україна залишалася в радянській орбіті навіть тоді, коли СРСР припинив своє існування. Для когось питання ідентичності не були важливими. Когось влаштовував статус-кво. Заіржавілі шестерні почали провертатися лише після анексії і вторгнення. Війна стала ударом дефібрилятора, змусивши давати відповіді на запитання, які було заведено вважати «неактуальними».
І тепер, коли ми розмірковуємо про «відкат», то зводимо його опис до розмиття символічного частоколу. Але в тому і штука, що «реванш» може мати значно більше проявів, ніж ми звикли думати.
Тому що простір нової етики цілком може встояти. Символічне – за всієї його невідчутності – дає відповіді на питання ідентичності. «Хто ми?» «Ким себе вважаємо?» «Що вважаємо нормою, а що – її порушенням?». Вони можуть бути вторинними для більшості, але первинними для тих, хто звик виходити протестувати на вулиці. Пряма спроба реваншу в цій сфері може мати занадто вибухонебезпечний потенціал. А тому не виключено, що нового «колективного табачника» в коридорах влади ми не побачимо.
Зате ми цілком можемо виявити реванш у тих сферах, «майданоємність» яких значно нижча. Наприклад, в економіці. Нацбанк. «Нафтогаз». Децентралізація. Монетарна політика. Всі ці сфери критично важливі для стійкості держави, але мають значно менше значення для обивателя. Просто тому, що складні і незрозумілі для більшості.
Повернення радянської топоніміки зрозуміле без перекладу – причому як для прихильників, так і супротивників. А ось пояснити, чим важлива незалежність Нацбанку і чому не можна гратися з емісією – значно складніше. Тому що вимагає від аудиторії хоча б мінімального розуміння процесів. Списати «ненастання епохи щастя» на нехороших «білих комірців» досить просто.
Демонополізація, деолігархізація, роздержавлення, реформи – всі ці кроки повинні створити в країні простір чесної конкуренції. Вони скорочують вікно можливостей для клановості, корупції, кулуарних домовленостей. Створюють системи стримувань і противаг. А у старих правил гри є впливові лобісти. Які готові інвестувати в збереження статус-кво.
Символічний реванш зрозумілий всім – тим, хто його чекає, і тим, хто його боїться. А економічний реванш ризикує викликати значно менший резонанс. Чере складність теми і значно меншу «очевидність» для обивателя. Зрештою, адже нам не просто так п'ять років поспіль твердили про те, що «ворог не в Кремлі».
Іронія в тому, що це твердження тепер може виявитися частково правильним.
Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени