Бой за кормушку: есть ли разница между властью и оппозицией

Останніми днями політичне поле України знову наповнилось інформацією про протистояння влади і опозиції, правда, лише в стінах парламенту та у зв’язку зі створенням так званого опозиційного (тіньового) уряду. Більшість діючого парламенту не захотіла ухвалювати у другому читанні закон «про опозицію».

Ця тема виникає останніми роками у кожному новому скликанні Верховної й Ради і не находить розв’язання з однієї й тієї ж причини – владарююча більшість не хоче віддавати контролюючі функції меншості. При цьому не має значення, хто при владі, а хто в опозиції.

Впевнений, що читачу не треба зайвий раз пояснювати, хто є джерелом державної влади та як вона розподіляється на три гілки у сучасному демократичному суспільстві. До того ж, все це закарбовано у чинній Конституції України (статті 5 і 6).

Кожного разу, протягом всіх років існування нашої державності, коли я чую від одних нардепів «ми не влада, а опозиція» і від інших «ми влада, а вони – опозиція», і тому, мовляв, наша відповідальність за долю країни і кожного її громадянина абсолютно різна, у мене виникає питання до всіх: а ви взагалі-то знаєте і розумієте, що таке державна влада?

Моя відповідь на це запитання однозначна: переважна більшість нардепів, та й виборців також, цього не знають, а невелика меншість знає, але лукавить і не хоче цього визнавати.

А так є тому, що наші можновладці визнають лише один вид і одну форму влади: більшість домінує над меншістю а також над усім народом, навіть якщо значна частина народу за цю «більшість» взагалі не голосувала на виборах.

Причина такого ставлення до державної влади в нашій історії і в нашій ментальності, яка, на жаль, не знає демократичних правових традицій і культури. Переконаний, що основним і єдиним інструментом влади за розумінням чи уявою політичного бомонду України є доступ можновладців до фінансових, матеріальних і природних ресурсів країни. Всі інші функції і інструменти використовуються ними лише для того, щоб цей доступ спростити і використати, в першу чергу, на власну користь. Все, що залишиться після цього, можна й народу віддати, щоб в черговий раз знову довірив «владарювати».

Хочу нагадати президенту держави, усім нардепам, урядовцям і суддям, а також прокурорам, міліціонерам і просто державним чиновникам усіх рівнів і рангів, що державна влада у демократичній країні – єдина і належить вона народу.

А для того, щоб ця влада не була узурпована групою тих, кого народ найняв для управління справами у своїй хаті, країні або державі, мудрі люди у світі давно поділили її на три гілки і приписали кожній з них виконувати свої функції, контролювати одна одну, вірою і правдою служити своєму народові, який довірив їм цю саму владу.

Тому ніякої опозиції в сенсі протистояння і зняття з себе відповідальності за свою державницьку діяльність однієї частини влади проти іншої апріорі бути не може і не повинно бути. Але це так у них, за кордонами України, а у нас таке, кажуть вони, просто не можливо тому, що ми інші. Тобто, ми хочемо жити, як вони, а управляти і працювати – по-своєму.

Політики і можновладці нахабно брешуть народу, коли розповідають, що, знаходячись в опозиції, не відповідають за діяльність органів державної влади та управління. Вони просто не мають доступу до ресурсів країни і прагнуть різними способами - хабарництвом, незаконним лобіюванням, рейдерськими захопленнями, підлабузництвом, агентурною діяльністю, оманою і підкупом виборців під час виборів тощо дістатися до цих ресурсів і почати їх ділити на свою користь.

Чи є вихід з цього «зачарованого кола» штучного протистояння влади і опозиції? Є, за однієї умови - якщо значна частина народу, хоча б 30-40%, а краще - 50%, чітко усвідомить декілька постулатів:

1. Влада належить народу, який повинен постійно виховувати в собі політичну і правову культуру на демократичних засадах верховенства моральних і правових принципів.

2. Управління державними справами здійснюють три владних гілки: парламент, уряд, суд.

3. Модератором, медіатором і просто мудрим керманичем цих трьох гілок має бути (а може й не бути) президент держави.

4. Опозиції влади з точки зору протистояння меншості – більшості всередині самої влади не може бути взагалі. Може бути лише опонування, дискусія щодо методів та засобів управління державою, коли більшість зобов’язана враховувати думку і позицію «меншості» та аргументовано її відхиляти.

5. Тільки постійний контроль та законний тиск з боку суспільства на всі гілки влади може примусити владу працювати на суспільство.

Без усвідомлення цих постулатів і їх нагальної реалізації нам ще довго доведеться копирсатись в болоті теперішніх і завтрашніх нерозв’язаних проблем.