На межі божевілля

П о-перше, те, що Путін не боїться великої війни, зокрема гарячої. Україна для нього — близька географічно і зрозуміла мета. Якщо не зупиняти Росію санкціями і військовою допомогою Україні, Путін у будь-який момент може почати повномасштабну війну з Україною як частину великої війни із західним світом.

По-друге, відносини Росії з Україною в 2019-му визначатимуться підсумками президентських виборів в Україні меншою мірою, ніж здається. Хоча з умовно реальних кандидатів Юлія Тимошенко може вважатися більш промосковським президентом, ніж Петро Порошенко. Але те, як повелася Росія в Криму і потім на Донбасі після ганебної втечі Януковича, з граничною наочністю показало: за Путіна Росія не стане будувати жодних стосунків з Україною. Ні поганих, ні хороших. Вона готова руйнувати Україну всіма можливими способами.

Немає таких поступок, здатних змусити Кремль піти з Донбасу

По-третє, у жителів так званих народних республік Донбасу повинні зникнути останні ілюзії. Росія не буде в повній мірі утримувати і тим більше розвивати ці території, навіть якщо визнає їх незалежність. На це у Москви немає ані грошей, ані бажання — Путіну вигідніше тримати бандитський анклав і плацдарм для військових провокацій всередині України, ніж брати на себе відповідальність за долю цих територій.

По-четверте, у Росії немає жодної чіткої стратегії щодо українського питання. Жодного образу правильної або хорошої України. Це радше погано, тому що в такій ситуації збільшується ймовірність непередбачуваних спонтанних дій Москви.

Українським політикам критично важливо розуміти, що з Росією за Путіна домовитися неможливо. Немає таких проросійських дій будь-якої української влади, немає таких поступок Москві, які здатні змусити Кремль піти з Донбасу і тим більше віддати Крим.