Cтворення супермена

Американський фонд, фінансуючи МВА-освіту для українських топ-менеджерів, намагається вирішити одну з головних проблем України — гострого дефіциту високопрофесійних кадрів з щирим прагненням змінити свою країну

Олена Трибушна
(Київ — Чикаго — Київ)

Нарівні з війною та корупцією однією з головних бід України вважається дефіцит професіоналізму. Американка з українським корінням Ярослава Джонсон, президент фонду Western NIS Enterprise Fund (WNISEF), це добре знає. У 1990‑х, як тільки Україна здобула незалежність, WNISEF отримав від уряду США $150 млн для інвестицій в українські компанії і відразу зіткнувся з проблемою: керувати цими компаніями великою мірою було нікому.

“У кожній компанії ми мали навчати менеджмент, — згадує Джонсон.— Часом навіть, коли ми мали знайти директора для компанії, не було людей з необхідною освітою, бажанням і можливістю працювати на рівні".

За 20 років фонд інвестував $168 млн у 118 українських компаній, а після Революції гідності почав вкладати зароблені мільйони у розвиток економічного потенціалу України і її громадян.

У 2015-му WNISEF почав виділяти гранти на розвиток соціального підприємництва та економічного лідерства, сприяння експорту та проекти нового уряду, до якого за рік до того ввійшла багаторічний керівник фонду Наталя Яресько. В тому числі гранти виділялись на електронну систему публічних закупівель ProZorro. З призначених на ці проекти $35 млн $4 млн підуть на освіту українських управлінців в американських бізнес-школах.

"Це внесок США у побудову успішної України", — констатує Джеффрі Пайєтт. Під час його каденції в якості посла США в Україні запрацювала освітня програма фонду SEED Grant. WNISEF оплачує українським "білим комірцям" навчання за програмами ділового управління — MBA в найкращих університетах США. Минулого року стипендії отримали п'ятеро, цьогоріч — вже 13 людей. Ключова умова для студентів: всі вони мають повернутися в Україну та інвестувати свої знання в розвиток економіки, бізнес-клімату та реформ.

“Ці люди повертаються іншими, — говорить Дмитро Бондар, власник компанії MBA Strategy, яка вже більше 10 років готує співвітчизників до вступу в західні університети. — Вони будуть позитивним вірусом для усіх".

Ті, хто поїдуть навчатися завдяки WNISEF, — далеко не перші випускники МВА в Україні. Десятки носіїв заморських знань на хвилі оновлення влади прийшли в парламент, Кабмін та інші держінститути. Один з них — Павло Шеремета, перший післяреволюційний міністр економрозвитку і колишній декан Києво-Могилянської бізнес-школи, який свій ступінь МВА отримав 20 років тому в бізнес-школі Університету Еморі, Атланта, США.

"МВА — це такий собі сертифікат якості", — говорить він, порівнюючи знання магістра бізнес- або держуправління (MBA і MPA) з роботою диригента: ти не зобов'язаний бути найкращою скрипкою, але роль скрипки, нотний стан і сольфеджіо ти маєш знати. Так само хороший менеджер з дипломом МВА повинен уміти керувати всіма бізнес-процесами, персоналом, розбиратися в маркетингу і бухгалтерському обліку.

Зазвичай за дипломами МВА вирушають 30‑річні, які вже досягли успіхів в корпоративному секторі або власному бізнесі. Причому навчання коштує чимало: середня ціна дворічного навчання в Гарварді, Стенфорді або іншому престижному американському вузі — $ 100-120 тис. Ще $ 20-30 тис. доведеться витратити на життя.

Тому багато слухачів для вступу беруть кредити або просто позичають гроші. Втім, інвестиції зазвичай окупаються кар'єрним зростанням і високими заробітками. Згідно з підрахунками американського видання Forbes, після отримання дипломів топових шкіл МВА зарплатня управлінців збільшується з середніх по цеху $80 тис. на рік до $200 тис. Частково ця тенденція характерна і для України.

Не менш важливим компонентом володарі МВА називають зв'язки, які вони налагоджують під час навчання. Ольга Бєлькова, в минулому директор міжнародних проектів Фонду Віктора Пінчука, а тепер народний депутат від БПП, закінчила курс держуправління в Гарвардській урядової школі Джона Ф. Кеннеді, де навчалися також президенти Колумбії, Монголії та Ліберії.

"Прочитати тонни літератури за два роки навчання важливо,— говорить Бєлькова, — але куди важливіше щодня приносити додому по п'ять нових візиток та ідей, які народжуються зі спілкування з "однокласниками", які приїхали на навчання з усього світу".

Бєлькова переконана, що і для неї самої диплом МВА став перепусткою у політику: так вона потрапила в передвиборчий список партії УДАР Віталія Кличка, що була зацікавлена в нових обличчях.

Співробітники американського Род-Айлендського університету вивчили 444 резюме найкращих американських топ-менеджерів — учасників рейтингів Fortune Forbes з 1970 по 2008 рік,— підрахували, що дипломом МВА у світі сьогодні може похизуватися кожен третій СЕО.

В сотні найбільш успішних гендиректорів світу, яка щорічно складається авторитетним американським виданням Harvard Business Review, кожен четвертий топ-менеджер — володар ступеня МВА.

З тим, щоб досягти більш значного кар'єрного росту, кожен рік за дипломом МВА вирушають кілька сотень українців. Минулого року тест GMAT, результати якого бізнес-школи використовують для прийому студентів, пройшли 468 українців. Близько 70% з них, як правило, подають документи, пояснює Бондар. Хоча в провідні вузи вступає всього пара десятків — у середньому 15 осіб в університети США і по 5-7 співвітчизників — на програми МВА в Європі й Азії.

Успіх вступу багато в чому залежить від середнього балу результатів тесту. Причому українці показують досить високий рівень підготовки. Наприклад, якщо у співвітчизників середній бал в минулому році становив 625, то в американців — 585, німців — 608, японців — 607. Втім, вищий результат — у румунів (634), поляків (632), росіян (629), швейцарців (626). Ще вище — понад 640 балів — у жителів Великої Британії, Сінгапуру, Словенії, Словаччини, Сербії та Південної Кореї. А найвищий рівень демонструють жителі Нової Зеландії — 660 балів.

При цьому порівняно з іншими країнами число українців — вступників на МВА непорівнянно мало. В цьому році GMAT склали 83,4 тис. американців, більше 3 тис. французів, 4 тис. німців, 2,5 тис. японців, 1,7 тис. британців. Не менше — з країн, що активно розвиваються, — Південної Кореї, Сінгапуру, Тайваню.

Інвестувати отримані знання і зв'язки в процес модернізації країни — обов'язкова умова, за якою WNISEF виділяє гроші українцям на МВА. По закінченні навчання вони мають пропрацювати на батьківщині як мінімум три роки або повернути гроші. Причому влаштуватися на роботу можна де завгодно — в корпоративному і державному секторі чи у власному бізнесі.

Для цього в Україні широке поле діяльності: країна гостро потребує розвитку малого і середнього підприємництва. Таких компаній в Україні близько 10%, тоді як у США чи Канаді їхня частка в економіці — 98%, і цей сегмент є найбільшим роботодавцем.

Дмитро Охрімчук отримав в минулому році стипендію на навчання в Школі бізнесу Хааса в Берклі, Каліфорнія, тепер готується розвивати бізнес в Україні: після повернення з США майбутньої весни він планує створити платформу для підтримки підприємців, у тому числі орієнтованих на український ринок.

"Якоюсь мірою це буде соціальний проект. Навіть якщо суперуспіхів особисто у мене не буде, я відчуваю, що можу засіяти поле, — говорить він.— Не вийде у мене, вийде у тих, з ким я ділитимуся знаннями".

У багатій на програмістів Україні цілком можливо повторити успіх Ізраїлю, який став всесвітньо відомим постачальником IT-технологій, вважає Охрімчук. Потрібні лише час і правильні закони.

Наприклад, в Ізраїлі держава подвоювала будь-які інвестиції, залучені стартаперами в свої проекти — тобто на кожні вкладені IT-бізнесом $100 тис. держава інвестувала додатково $100 тис. своїх, що дало величезний поштовх всій IT-екосистемі.

Модель Ізраїлю до душі Джонсон. "У нас в Україні більше 100 тис. молодих людей, які займаються ІТ, — говорить вона, — і я не бачу причин, чому ми не можемо цього зробити".

Ще одна стипендіатка, Анастасія Солованюк, отримає диплом МВА в 2018‑му. Вона навчається в Школі бізнесу Фукуа при Університеті Дюка в Північній Кароліні. Останнім місцем її роботи в Україні був український енергетичний держгігант Нафтогаз України, куди вона прийшла на хвилі структурних реформ.

Після навчання Солованюк планує повернутися в енергетичний сектор, комерційний або державний. Вона досі вражена тим, як видозмінювався Нафтогаз, коли в цій старій компанії з'явилися нові люди.

"Зі мною в команді працювали люди, які прийшли з великих консалтингових компаній, і вони реально змінювали галузь", — говорить Солованюк.

25 років в Україні з'являлися нові партії і уряди, але при владі залишалися одні й ті ж люди, просто міняючись посадами, говорить Джонсон. Тепер, на її думку, настав час замінити їх новими обличчями, які отримали не просто знання з менеджменту чи фінансів, але і бачення, на яких цінностях засноване демократичне суспільство.

"Щоб в Україні почали працювати нові процеси, потрібні нові цінності: треба вміти не красти, думати про користь для держави, а не тільки про власну кишеню", — говорить Джонсон.

Оксана Шуляр, керівник політичної секції посольства України у США — одна з тих, хто, отримавши американський диплом Колумбійського університету в Нью-Йорку, прийшла на роботу в держструктури — спочатку в МЗС, потім, після Майдану, в нову Адміністрацію президента, де займалася питаннями зовнішньої політики, а зараз — в команду українського посла у Вашингтоні Валерія Чалого.

“Я знаю немало таких прикладів, у мене багато знайомих, які навчалися за кордоном і працюють в уряді, стали депутатами, прийшли в Мінекономіки, в Адміністрацію президента, — говорить вона. — Це найкраще свідчення того, що зміни можливі. Шлюзи відкрилися. Важливо, щоб ці люди змогли реалізувати все те, що можуть, щоб їх ентузіазм не був втрачений".

Президент Українського гарвардського клубу Данило Пасько розповідає, як після Революції випускники західних університетів об'єдналися і запропонували новому уряду заповнити своїми представниками вакансії в Кабміні. На одну з них подався і сам Пасько, потрапивши в Мінекономіки радником Шеремети — він займався дерегуляцією і створенням платформи EasyBusiness, яка домагається поліпшення бізнес-середовища.

"Крок за кроком ми написали стратегію, що потім була прийнята урядом і лягла в основу роботи з дерегуляції", — розповідає Пасько, який незабаром увійшов до складу Національної ради реформ.

Однак диплом МВА не гарантує блискучої кар'єри в бізнесі або держсекторі, а домогтися успіху можна і без усілякої "кірочки".

"Сорос, Гейтс і Джобс не закінчували МВА — вони взагалі мало вчилися, і цей список можна продовжувати нескінченно", — говорить Шеремета.

В Україні ж з її бізнес-кліматом на випускників програм МВА може чекати розчарування: людина повертається і виходить на ринок з думкою, що він тепер тут найрозумніший, а його не завжди зустрічають червоною доріжкою.

"МВА відчиняє тобі двері, але далі все залежить від того, що ти за цими дверима показуєш", — говорить Шеремета.

З ним згоден і Пасько, який нещодавно повернувся в бізнес — головою наглядової ради компанії Нова пошта. На його думку, український бізнес до нашестя людей з дипломами МВА і високими зарплатними очікуваннями не дуже готовий. Хоча криза і ринок, що розвивається, — це завжди великі можливості, додає Пасько.

Джонсон більш оптимістична. Два десятка українських компаній вже котируються на західних біржах, ними керують незалежні і, як правило, іноземні директори, каже вона.

Україна, як і раніше, дуже гостро потребує висококваліфікованих кадрів західного зразка.

“Тому ці фахівці [випускники МВА] затребувані. Їм не буде важко знайти роботу", — говорить Джонсон.