Обід з Мустафою Найємом

За порцією гречки з курячою котлетою молода кров української політики констатує: в країні починається контрреволюція, і згадує місто свого дитинства Кабул

Катерина Іванова

Цевам не Фелліні [київський дорогий ресторан],— чи то з гордістю, чи то з жалем зауважує Мустафа Найєм, народний депутат, переступаючи поріг їдальні Управління справами апарату Верховної ради. На відміну від більшості тих, з ким зазвичай обідає НВ, Найєм, вибирає не ресторан, а номенклатурний заклад громадського харчування. За всю історію видання так вчинила тільки лідер БЮТ Юлія Тимошенко.

— Я обідаю тільки тут,— впевнено говорить той, кого називають молодою кров'ю Верховної ради і надією української політики. Піймавши мій недовірливий погляд, він закликає у свідки буфетницю: "Скажіть, що правда!"

З'ясовується, що замовлення Найєма завжди однакове: гречка з курячою котлетою. "Це найсмачніше, що тут є",— зізнається він.

Здається, що в парламентській їдальні час застиг на початку 90‑х. Невелика зала на сім столиків, холодильники з молоком, вітрина з їжею. Меню нехитре: котлети, салати, бутерброди з червоною рибою. На стіні оголошення: "Після 17:00 знижка на кулінарну продукцію — 20%".

На годиннику 16:00, і знижка нам не світить, але навіть без неї тут можна ситно поїсти двом дорослим, легко вклавшись у 100 грн.

Я стаю в чергу, а Найєм, вибачившись, влаштовується зі своїм чорним MacBook за столом-стійкою — точно таким, як у радянському кафетерії: "Мені треба дописати дещо".

Ледве на столі з'являється їжа, Найєм закриває MacBook, ставить зверху тарілку і починає швидко їсти. Він не звертає уваги на прохання фотографа спочатку трохи попозувати. "Я голодний,— каже він,— а воно охолоне".

35‑річний Найєм колись був журналістом інтернет-видання Українська правда, і стояв біля витоків інтернет-телеканалу Громадське ТБ. 21 листопада 2013 року його пост у Фейсбуці закликав співвітчизників вийти на майдан Незалежності, щоб висловити протест тодішньому президенту Віктору Януковичу, який зірвав євроінтеграційні плани країни. Та перша акція дала старт революції гідності. А восени 2014 року Найєм пройшов у Верховну раду за списками партії Блок Петра Порошенка

Тепер його ім'я експерти називають у першій трійці найперспективніших молодих вітчизняних політиків: на відміну від багатьох інших, Найєму вдалося не припуститися катастрофічних помилок. Він не був помічений у зв'язках з олігархами, а електронна декларація депутата, згідно з якою він заробив минулого року майже 190 тис. грн, виглядає аскетично на тлі статків колег.

З цікавого в його декларації вказана тільки торгова марка Мустафа Найєм — іронічний подарунок брата на минулий день народження.

При цьому Найєму є чим похвалитися. Він безпосередньо причетний до найуспішнішої української реформи — модернізації МВС, був куратором запуску патрульної поліції в декількох містах, в тому числі і прифронтових районах Донбасу, а також ініціював створення Центру надання адміністративних послуг за принципом відкритого офісу в Маріуполі.

Ще одне починання Найєма — проект GoGlobal, який опікується безкоштовним навчанням українських школярів англійської мови. Політик вірить, що ця програма дасть змогу країні швидше інтегруватися в Європу.

— А ми будемо розмовляти чи тільки фотографуватися? — перериває мовчанку Найєм, вже майже доїдаючи кашу.

— Будемо,— обіцяю я.

— Про Мішу [Міхеїла Саакашвілі, який нещодавно пішов у відставку]? — уточнює він.

"Про Мішу" Найєм говорити не хоче. В його голосі звучить розчарування і навіть образа: він згадує, як навесні цього року через бажання Саакашвілі сісти на два стільці одночасно зірвалося об'єднання всіх нових політичних сил в єдину партію, у яку так вірив сам Найєм. Тоді, за його словами, екс-голову Одещини вмовили на Банковій не поспішати. Результати багатоденних переговорів були перекреслені, а проект заморожений.

З кавою ми переміщаємося в кабінет політика по сусідству з їдальнею, щоб обговорити відхід Саакашвілі з посади голови Одеської обласної держадміністрації в політику.

— Треба говорити не про Мішу, а про процеси загалом, які почалися приблизно рік тому,— виправляє мене Найєм, знімаючи обгортку з рошенівської цукерки Ліщина.— Вже тоді люди, у яких не було системного зв'язку з чинною владою та фінансово-промисловими групами, які прийшли після Майдану, так чи інакше з неї витискалися.

Те, що відходять практично всі знакові нові обличчя,— це початок контрреволюції, констатує депутат. А те, що відбувається сьогодні в країні, Найєм називає поверненням старих схем.

— Як ви думаєте, чому так сталося? — запитую я.

Зробивши ковток кави, Найєм називає дві причини: менталітет чиновників з їхнім формальним підходом до справи і неефективне використання наявних ресурсів. Причому останнє — найважливіше.

— Простий приклад — Юлія Марушевська. Її призначив [очолювати Одеську митницю] не хто-небудь, а особисто Петро Олексійович Порошенко. Він же поставив голову ДФС [Романа Насірова], і, по суті, талант і можливості Марушевської, чиєю головною перевагою була довіру людей, пішли на те, щоб чинити опір голові фіскальної служби. Це маразм, шизофренія.

За словами Найєма, таке відбувається всюди. 90% ресурсу витрачається на те, щоб долати опір тих, хто встромляє палиці в колеса.

У такій ситуації депутат прямо звинувачує президента.

— Порошенко — людина, яка задає стандарти, і їх автоматично копіюють всі керівники областей, голови адміністрацій, міністри. Це як вдома: якщо ви гасите недопалок об стіну, то важко вмовляти дітей мити руки вранці. Мені здається, це питання історичного недооцінювання своєї ролі і місії президентом.

— У країні взагалі є спільне бачення, як має виглядати успішна Україна? — запитую я.

— Одна з найбільших помилок радянського покоління — відсутність довгого горизонту планування, і це ж одна з причин корупції. Політик приходить і розуміє, що завтра його можуть прибрати, тому що кон'юнктура змінюється. Він користується можливістю красти. Цим заражена вся система. Тому проекту Україна, якій все вдалося,— його немає.

Не менше проблеми корупції Найєма хвилює вихід з конфлікту на Донбасі. Він переконаний, що та політика ізоляції, яка не тільки багатьма пропонується, а фактично вже здійснюється, неефективна.

— Потрібно, щоб лінія фронту стала лінією контрасту,— пояснює він.— Щоб люди, які перетинають пункт пропуску, чітко розуміли: вони приїхали з нецивілізованої частини світу в цивілізовану.

Саме тому, на думку депутата, в "цивілізованій" частині Донбасу така важлива патрульна поліція, хороші дороги і центри надання адмінпослуг.

— Багатьом, хто живе на окупованих територіях, тамтешнє життя подобається,— парирую я.— Вони отримують пенсії, у них копійчана комуналка.

— Вони ж приїжджають до нас купувати продукти не від хорошого життя, і ніхто не відмовляється від українського громадянства. Вони приїжджають до нас, реєструють шлюби, отримують свідоцтва про народження. Глибоко всередині вони не вірять у майбутнє цього квазіутворення.

— Я думаю, це чистий прагматизм,— заперечую я.

— Не треба ставити на них хрест,— не здається Найєм.— У глибинці Донецької області багато людей визнають себе українцями і розмовляють українською мовою.

Він переконаний, що сьогодні потрібно будь-якими способами "витягувати" звідти дітей — наприклад, з допомогою пільг на вищу освіту в українських вишах. Такий законопроект Найєм вже подав. Однак його глобальна мета — об'єднання територій, розділених війною.

— Я не збираюся миритися з історичним приниженням, яке ми пережили через цю війну і окупацію нашої території,— нахиляючись вперед, чеканить депутат.

Тема війни та окупації для Найєма особиста і болюча. До 1989 року він жив у Кабулі, на батьківщині батька, і ще хлопчиком на все життя запам'ятав звук польоту снарядів.

— Ми чули цей свист біля школи в центрі міста. Це відбувалося постійно. Від бомби загинув мій рідний дядько. У нас практично в кожній сім'ї хтось загинув. На моїй вулиці стояли російські танки, в наш двір приходили російські солдати, які приносили цукерки, а ми їх годували, давали воду. Для мене це була величезна морально-етична дилема, адже вони були окупантами.

У Найєма дзвонить телефон. Він перепрошує і переривається на бесіду. А коли натискає кнопку відбою, я прошу оцінити успішність реформи МВС, в якій Найєм брав безпосередню участь.

— Якщо безвідносно до того, що відбувається навколо, то на два з плюсом,— ошелешує він відповіддю.— Три — максимум, це якщо великим авансом. А якщо порівняти з тим, що відбувається в інших сферах, то на чотири.

До поліції сьогодні дуже багато запитань, визнає депутат. Однак, на його думку, головне, що вдалося зробити поліції,— домогтися, щоб люди почали їй довіряти.

— Нова поліція довела, що українці можуть не брати хабарі і любити державу не з почуття страху чи заради пільг.

Я наголошую, що 44% довіри до Нацполиції, якими хвалиться нардеп,— це дійсно ривок порівняно з дореформеними часами, коли поліції довіряли лише 2-3%. Однак на старті реформи рівень довіри досягав 85%. Удвічі знизили скандали, невдачі в переатестації колишніх міліціонерів і скандальні кадрові призначення.

Найєм робить різкий рух рукою, зачіпає чашку з кавою, і та ледь не перевертається.

— Те, що відбувається з кадровими призначеннями, для мене дуже дивно,— каже він. — Досі ми не знаємо списку атестованих і неатестованих поліцейських.

У Найєма знову настирливо дзвонить телефон. Ми перериваємося на декілька хвилин і згодом повертаємося до розмови — тепер про його колег у Верховній раді.

— Нещодавно були оприлюднені електронні декларації чиновників. Для вас стали одкровенням незліченні скарби колег по парламенту?

Виявляється, Найєм був чудово обізнаний про "засіки батьківщини" ще коли працював журналістом. Його зараз хвилює інше:

— Мене найбільше зараз обурює — до тваринної ненависті — одна річ. Якщо людина все життя працювала на держслужбі, куди прийшла з громадського сектору, пробула в парламенті 6-10 років, а зараз декларує $1 млн, то я розумію, що вона за рік заробляла $100 тис. У мене питання: ми зараз це приймемо, як тупі вівці? Скажімо: хлопці, ви крали, спасибі, що задекларували, тепер ви легалізовані?

Найєм обіцяє, що, якщо розслідуваннями не займеться Національне антикорупційне бюро, він ініціює їх сам. Щодо тих, хто не зможе пояснити свої мільйони, мають бути порушені справи.

— У цьому разі я не бачу, що може перешкодити, наприклад, застосовувати процедуру спецконфіскації,— говорить депутат.— Я не проти багатих людей, але не можна так відверто ґвалтувати країну.

Кава випита, а Найєм вже поспішає на наступну зустріч. Про те, як змінило його власне життя депутатство, я запитую майже на ходу.

— Мені стало дуже важко морально: є постійне відчуття провини через те, що немає миттєвої віддачі, як у журналістиці,— скаржиться депутат.— Другий момент — колосальна втома.

— У журналістику ви вже, напевно, не повернетеся — самі казали, але і другого депутатського терміну може не бути. Ким ви себе бачите в майбутньому?

— Я точно знаю, що людина, у якої є бачення процесів і можливість комунікувати, об'єднувати різних стейкхолдерів, без роботи не залишиться,— ухиляється від прямої відповіді Найєм.

— У вас є президентські амбіції? — запитую я.

— Це настільки системне бачення і колосальна робота, що мріяти про президентство, не маючи досвіду, непристойно і негарно,— скромничає Найєм.

— Досвід — справа наживна.