Продати не можна залишити

Даг Деттер, автор шведської управлінської революції, пояснює, чому Україні не варто проводити приватизацію, навіть якщо ця ідея в моді у політиків і могутнього МВФ

Іван Верстюк

Р аннім червневим ранком сходами готелю Radisson, що на столичній вулиці Ярославів Вал, спускається підтягнутий чоловік у світло-коричневих штанях і темній футболці. В руках він тримає сріблястий MacBook і широко посміхається.

Це — Даг Деттер, 57-річний шведський економіст, який наприкінці 1990-х повністю змінив систему управління державними компаніями в Швеції, відомої своїми високими стандартами життя. У 1998–2001 роках він очолював холдинг, що керує бізнесом, який належить шведській державі.

Деттер — не вперше в Києві. Він приїжджав до української столиці в 2014-му і 2015 році в складі місії МВФ консультувати український уряд щодо питання реформи держкомпаній. З цього ж питання економіст надавав свої рекомендації урядам Греції, Литви, Китаю.

Його книга The Public Wealth of Nations [Державне багатство народів] у 2015 році удостоїлася високих нагород від фінансової преси, отримавши визнання книги року від впливових британських видань The Economist і Financial Times.

"Найкращий спосіб оцінити місто — це зайти у випадкове кафе і замовити там кави",— починає Деттер розмову з НВ. Щоб випробувати його тест, ми заходимо в перше зустрічне кафе і замовляємо там гарячі напої. А потім я прошу Деттера оцінити українську економіку.

— Українська економіка, згідно з прогнозами, зросте цього року на 2%, хоча багато хто вважає, що вона могла б зростати значно швидше. Що уряд може зробити, щоб прискорити економічне зростання?

— Я почну здалеку. Уряди, національні і місцеві, мають на своєму балансі величезну кількість активів, обсяг яких рівнозначний обсягу світового ВВП — близько $70 трлн. Це в рази більше, ніж сукупні резерви центробанків всього світу і тим більше — суверенних інвестиційних фондів, які давно увійшли в моду. При цьому я беру дуже консервативну оцінку, ґрунтуючись на цифрах Світового банку і Міжнародного валютного фонду. Насправді активи урядів можуть бути ще більшими.

— Тобто ваша відповідь на моє запитання буде такою: ефективніше розпоряджайтеся державними компаніями і майном.

— Саме так. У держактивах ховається величезний потенціал, який міг би допомогти перебудуватися всій економіці. В Україні ви — і це логічно — постійно говорите про корупцію і кумівство в держкомпаніях. Маю вам сказати, що в інших країнах це теж є. Уряд нічого не заробляє на своїх активах, а грошовий потік спрямований у кишені наближених до державного бізнесу політиків і товстосумів.

— Говорячи про корупцію в держкомпаніях, ви, напевно, маєте на увазі країни, що розвиваються? Чи в розвинених економіках теж все не дуже добре?

— Я говорю про світ взагалі.

— У вас є розрахунки, наскільки швидше міг би зростати світовий ВВП, якби уряди краще розпоряджалися тими бізнес-структурами, які у них є?

— Таких розрахунків у мене немає. Але у мене є інша цифра. Якби уряди різних країн отримували на 1% прибутковості від держкомпаній більше, то це створило би блага розміром з економіку Саудівської Аравії. Якщо ми говоримо про збільшення прибутковості на 2%, то можна було б подвоїти глобальні витрати на дослідницькі проекти. Якщо ж говорити про 3%, то можна помножити на два витрати на інфраструктуру.

— Це величезні цифри.

— Це так. Моя модель може бути застосована і до конкретних країн. Якщо Україна отримає додаткові 3% прибутковості від держактивів, то зможе витрачати на дороги і мости вдвічі більше того, що витрачає зараз. Витрати на інфраструктуру дуже важливі, адже це стимулює розвиток будівництва, дизайну та багатьох супутніх галузей. Якщо ви будуєте нову дорогу до селища, то вартість нерухомості в цьому селищі зросте, а місцеві жителі стануть багатшими. Заможні люди будуть більше грошей витрачати в магазинах, що дасть ще потужніший ефект для всієї економіки.

— Тобто ви вважаєте, що українському Кабміну варто не приватизувати держкомпанії, а залишити їх у себе на балансі, навчившись ними правильно управляти?

— Так. У всьому світі існує не так багато прикладів вдалих приватизацій. Це стосується і України. Дуже часто активи переходять обмеженому колу людей за низькою ціною. У вас в країні більшість документів про приватизаційні аукціони — українською мовою, іноземні інвестори не можуть їх прочитати. Конкуренція на цих аукціонах або обмежена, або її немає зовсім. Навіть у Великій Британії, яка вдало продала безліч держкомпаній, активи іноді йшли зі знижкою в 80%. Тобто британці продавали аби продати. Я не кажу, що приватизація — це погано, але повірте: варто спочатку спробувати ефективніше управляти держактивами.

У вас навіть Фонд держмайна працює неправильно

— Цей аргумент працює з прибутковими держкомпаніями, однак, якщо державне підприємство генерує збитки, Кабмін не може довго тримати його на своєму балансі, це ж гроші платників податків.

— Тут треба зробити одну важливу відмінність. Є активи, в основі яких — не бізнес-модель, а соціальна місія. Це, наприклад, поліція, армія, лікарні, інфраструктура загалом. Їх складно зробити прибутковими. Але ж є і комерційні компанії, і вони після реструктуризації можуть приносити держбюджету добрі гроші.

На жаль, коли держава починає займатися бізнесом, виникає корупція. Так відбувається навіть у Швеції, де, на думку багатьох, все ідеально. Коли ви йдете на вибори і голосуєте за конкретних політиків, ви їх наймаєте не для того, щоб вони бізнесом займалися. Управління комерційними ризиками держкомпаній — це не політична робота. Тут потрібні професійні менеджери. А політики нехай займаються соціальною сферою, реформою армії і судів.

Щоб заробляти на держкомпаніях, потрібно впровадити в них прозорість і надати їм правильну структуру управління. Адже що зараз відбувається в Україні? Держкомпанії належать різним міністерствам, різним органам, в тому числі місцевим. І їх доять на різних рівнях. Реформа держкомпаній могла б зробити Україну процвітаючою країною.

— Ви виступаєте за те, щоб всі держактиви були об'єднані в єдиний холдинг?

— Так, і щоб цей холдинг був віддалений від політики. Держава виступає ринковим регулятором, тому потрібно уникнути конфлікту інтересів.

— Ваш меседж стане сюрпризом для української публіки. Приватизація вже не перший рік — у пріоритетах політики Кабінету міністрів, принаймні на рівні декларацій.

— У вас навіть Фонд держмайна працює неправильно. Він неправильно структурований, в ньому не ті люди. Хоча це цілком очікувано: якщо інститут за своєю природою неправильний, то ви не зможете залучити для роботи в ньому правильних людей. Фонду держмайна потрібні експерти, які добре знають, що, кому і як продавати.

— Припустимо, я — прем'єр-міністр або мер великого міста і хочу ефективно управляти своїми активами. Вони збиткові, їм потрібна реструктуризація — новий менеджмент, модернізація виробництва. Де я беру на це гроші?

— У випадку України економіка перебуває під сильним тиском, тому я думаю, що стартовий капітал потрібно залучати у міжнародних донорів — МВФ, банків розвитку. Потрібно не так багато грошей. Але для початку необхідно, щоб люди, пересічні українці, зрозуміли, скільки всього їм належить. Давайте візьмемо міський рівень. Місто, як правило, має муніципальну компанію з прибирання сміття, можливо, аеропорт, ще щось. На цьому можна заробляти великі гроші. Або ще приклад — ось в центрі міста стоїть будівля якогось міністерства. А вона дійсно має там бути? Може, краще переселити міністерство в дешевшу будівлю, а нерухомість в центрі вигідно здати в оренду? Яке в Києві населення?

— 3,5 млн, ще півмільйона щодня приїжджають в місто на роботу з області.

— Я аналізував активи мерії Бостона. Населення цього міста — загалом 625 тис. жителів. Так ось, у Бостона на балансі активів на $3,8 млрд, з них $1,4 млрд — це нерухомість. Все це генерує одні збитки. Трюк полягає в тому, що Бостон враховує ці активи за їх балансовою вартістю, в той час як ринкова вартість однієї тільки нерухомості, за моїми підрахунками, становить $55 млрд. Відчуваєте різницю? Якщо муніципальні активи будуть давати хоча б 3% прибутковості замість збитків, то сума зароблених грошей перевершить суму зібраних в Бостоні податків. Навіть 1% прибутковості — це три міських бюджети на інфраструктуру, а Бостон витрачає на інфраструктуру дуже багато. Якщо Київ в рази більше Бостона, то уявіть собі, яка економічна міць захована в вашому місті.

— Коли ви говорите про ефективний менеджмент держкомпаній, що ви маєте на увазі?

— В першу чергу необхідна комерціалізація активів. І, до речі, чим ширше у вас портфоліо, тим краще. Після аудиту ви зрозумієте, що 20% державної нерухомості всі ці роки були в безкоштовній оренді. Це можуть бути як державні дачі, так і інші об'єкти. Я зустрічав випадки, коли приватний банк отримував міську нерухомість безкоштовно. Це не правильно.

— Скільки часу зазвичай потрібно, щоб реструктуризувати державні активи і вивести їх в плюс?

— Я займався реструктуризацією для уряду Горана Перссона в Швеції в 1999-2000 роках. Перссон був дуже твердий, справжній майстер політичних розкладів. До того ж у нього була перевага фінансової кризи. Під час кризи завжди легше пояснити необхідність реформ. Ми реструктуризували державну поштову компанію Posten за дев'ять місяців, в той час як Велика Британія зі своєю поштою нічого не може вдіяти вже 30 років. Причина не в тому, що я такий розумний, а в тому, що добре розуміюся на технічних нюансах менеджменту. За ті ж дев'ять місяців ми вивели в плюс шведську залізничну компанію. Реструктуризація Telia, державного телеком-оператора, зайняла трохи більше часу через політичні причини. Оборонну компанію Celsius ми реформували за рік.

Мені три рази псували машину, один раз замінували мій будинок і одного разу спробували вбити

— Шведські виборці позитивно сприйняли ваші реформи?

— Ні. Я став ворогом усіх шведських олігархів, і якби не підтримка профспілок, то взагалі нічого б не вийшло. До того ж я припустився багатьох помилок. Наприклад, привертав до себе занадто багато уваги. Треба було все робити тихіше. Проблема також була з комунікаціями. Нам не вдавалося пояснити людям, які переваги дасть наша реформа держкомпаній. Але міжнародне визнання я отримав.

— А як же преса? Вона писала про реформу?

— Писала, і багато. Можливо, саме через надмірну увагу преси до моєї персони мені три рази псували машину, один раз замінували мій будинок і одного разу спробували вбити. Олігархам дуже не подобалося те, що я робив.

— Я знаю, що ви займалися монетизацією державних активів у Греції, де давно триває криза через непомірно високі борги. Розкажіть про цей досвід.

— У Греції я займався тими ж речами, що у Швеції та Литві, тобто створенням холдингу держкомпаній. Ми створили один холдинг, за своєю структурою він нагадував ваш Фонд держмайна. Ключовою помилкою було те, що холдинг практично не володів активами, які залишилися на балансі міністерств. Приватизувати що-небудь було неможливо. Тамтешні політики постійно політизували тему держкомпаній, хоча це виключно бізнес. Зрештою ми почали створювати вже інший холдинг, але хура й досі там. З грецького досвіду я виніс один основний урок: щоб створити сильний інститут, потрібно ізолювати його від короткострокового політичного впливу.

— У вас не виникає суперечок з МВФ? Вони зазвичай наказують кризовим економікам приватизацію.

— Суперечки бувають. Загалом МВФ нормально сприймає мою точку зору, але вони досі сповідують принципи Вашингтонського консенсусу: хороша держкомпанія — це приватизована держкомпанія. Я частково згоден з цим, коли ми говоримо про Велику Британію або Швецію, де ліквідні ринки і сильне громадянське суспільство. Але в такій країні, як Україна, проводити приватизацію надзвичайно небезпечно. Звісно, якби ви продали якусь електрогенеруючу компанію французькій EdF або Укрзалізницю німцям, було б чудово. Вони принесли б нові технології, налагодили всі бізнес-процеси. Але попиту з боку глобальних гігантів на ваші держкомпанії немає, а продавати активи місцевим олігархам небезпечно. Я говорю про це, зважаючи на досвід Греції, де я працював у місцевому Фонді держмайна. Там в аукціонах зазвичай брав участь один покупець, і той завжди був місцевим. Так не має бути.