Нуль з десяти

За перші 100 днів на посаді президента США Дональд Трамп зрозумів: керувати країною не так вже й просто. Що буде далі?

Стівен Пайфер, дипломат,
колишній посол США в Україні,
директор напрямку контролю над
озброєннями Інституту Брукінгса

Показник ефективності 100 днів президентства — штучна величина, але все ще популярна. Дональд Трамп намагався применшити її значення. Оскільки результати його 100 днів у кращому разі неоднозначні. Та й багато американців ставлять йому низьку оцінку.

Нинішній рейтинг Трампа в 41% набагато нижчий, ніж був у будь-якого попереднього президента США у квітні його першого року з часів Ейзенхауера, обраного в 1953‑му.

Заради справедливості слід зауважити, що Трамп досяг певних перемог. Сенат підтримав його кандидата у Верховний суд, хоч і після зміни правил голосування. Він видав чимало указів, зокрема, що стосуються навколишнього середовища та ведення бізнесу, хоч і критикував свого попередника Барака Обаму якраз за виконавчі укази, а не проголосовані закони.

Були і провали. Двічі суди блокували спроби адміністрації Трампа заборонити в'їзд у США громадянам низки країн Близького Сходу. Сенатори і члени Конгресу, в тому числі республіканці, оголосили, що не підтримають його проект бюджету. Крім того, незважаючи на республіканську більшість в обох палатах, Трамп не зміг скасувати закон про захист пацієнтів та доступну медичну допомогу (Obamaсare). Хоча це було однією з десяти обіцянок, даних його виборцям. Обіцянок, які він планував виконати в перші 100 днів. Так що поки результат Трампа — нуль з десяти.

Ну й найцікавіше. Трамп, здається, здивований: керувати країною — складна справа. Процес ускладнює і той факт, що заповнення вакансій в уряді йде досить повільно. До того ж він виявив, що американська державна система контролює президента, в тому числі через суди і Конгрес. Налагодити стосунки з Конгресом теж виявилося проблематично, незважаючи на більшість республіканців і в Сенаті і в Палаті представників. Його пропозиція щодо податкової політики, поспіхом озвучена привселюдно, може зіткнутися з опозицією як серед консервативно налаштованих республіканців, так і демократів.

Успіхи адміністрації Трампа на міжнародній арені кращі. Принаймні, менш руйнівні, ніж очікувалося в листопаді. Головні радники президента — віце-президент Майк Пенс, радник з національної безпеки Герберт Макмастер, міністр оборони Джеймс Меттіс і держсекретар Рекс Тіллерсон — здається, поділяють позицію республіканців у питаннях зовнішньої політики. Для Європи це означає підтримку НАТО, скептицизм щодо Росії, а також допомогу Україні. Заяви секретаря Тіллерсона під час квітневої зустрічі міністрів закордонних справ НАТО і України звучали так само, як і слова колишнього віце-президента Джо Байдена.

Однак питання залишається: поділяє Трамп ці погляди чи може в будь-який момент повернути американську політику в іншому напрямку? Він помітно намагається не критикувати російського президента Володимира Путіна і дії Москви. Сотні очей будуть стежити за тим, що скаже глава США на зустрічі лідерів НАТО в цьому місяці.

Влаштована Асадом мерзенна атака власного народу хімічною зброєю стала першим великим зовнішньополітичним випробуванням для адміністрації Трампа. Використання крилатих ракет США — виправдана і пропорційна відповідь. Але сигнал, посланий з їх допомогою, виявився заплутаним.

З одного боку, речник Білого дому заявив, що США можуть використовувати військову силу, якщо сирійська влада використовує бочкові бомби. З іншого — деякі чиновники резонно зауважили, що всього за три тижні політика адміністрації Трампа змінилася з мовчазного прийняття Асада на бажання повалити його режим. У результаті адміністрація так і не дала чіткої позиції щодо Сирії.

Ще один виклик — Північна Корея. Трамп заявив, що не дозволить Пхеньяну отримати зброю, здатну завдати удару по Сполучених Штатах. Але й тут у нього обмежений простір для маневру.

З одного боку, є сенс в тому, щоб не відкидати можливість використання військової сили. З іншого — жоден серйозний аналітик не поспішає коментувати те, що може статися після удару з боку США. Навіть якщо лідер КНДР Кім Чен Ин не буде використовувати ядерну зброю, тисячі солдатів Північної і Південної Кореї, а також США виявляться втягнутими в бій у демілітаризованій зоні, тоді як артилерія Пхеньяну атакує Сеул. Трамп намагається переконати Китай посилити економічний тиск на КНДР, а його держсекретар не виключає прямих переговорів.

Як і у випадку з внутрішньою політикою, Трамп дізнався, що зовнішню політику проводити непросто. Він зібрав розумну команду старших радників. Але ось у чому підступ: коли почнеться криза, до кого він стане прислухатися? До них чи свого нутра? Багато чого залежатиме від цієї відповіді.